Від упорядника
У своєму розвитку Європейський Союз
пройшов безліч історичних етапів, труднощів та проблем. В результаті багатьма країнами високо
оцінені результати багаторічного розвитку
Європейського суспільства, і хоч ми знаємо, що цей шлях нелегкий та
потребує багато часу, але не можна
відмовлятися від ідеї запозичити цей багаторічній досвід для розвитку та
процвітання нашої країни.Європе́йський Сою́з (ЄС, Європе́йська У́нія, Європе́йська Співдру́жність) — союз держав-членів Європейських Спільнот (ЄВС, ЄОВіС, Євратом), створений згідно з Договором про Європейський Союз (Маастрихтський Трактат), підписаним в лютому 1992 року і чинним із листопада 1993 р.
Економічні зв'язки між країнами світу існували завжди, але з поглибленням міжнародного поділу праці економічний взаємозв'язок держав
стає все більш важливим чинником процесу відтворення, задоволення суспільних
потреб та розвитку світового господарства. На сьогодні обсяг міжнародної зовнішньої торгівлі перевищує
11 трлн дол. — понад третину сумарного
ВВП країн світу. Зумовлено це тим, що підвищення ефективності господарської діяльності, скорочення
суспільних витрат потребують постійного
поглиблення спеціалізації виробництва при забезпеченні певного рівня його концентрації. Внаслідок цих процесів
відбувається становлення, розвиток та
розширення міжнародного співробітництва, формується
світове господарство як економічна єдність, поглиблюється інтегрованість країн.
Основою міжнародної економічної
інтеграції є насамперед відповідний рівень
економічного розвитку. Тому найвищого ступеня зрілості економічна інтеграція досягла у групі промислово
розвинутих країн, передусім у Західній
Європі. Саме тут успішно функціонує Європейський Союз — єдине поки що об'єднання країн, розвиток
інтеграційних процесів у якому, послідовно
пройшовши чотири попередні фази (зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз), дозволяє сьогодні говорити про створення валютного союзу —
міжнародної економічної інтеграції
найвищого ступеня. І, безумовно, етапи формування, еволюції ЄС, його організаційно-правова побудова,
сфери діяльності, механізми
прийняття рішень та забезпечення
їх виконання є унікальним досвідом для будь-яких
міжнародних інтеграційних утворень, для СНД також.
ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ТА РОЗВИТОК
ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
Інтеграційні процеси
підштовхувались високим рівнем розвитку продуктивних сил, поглибленням
спеціалізації виробництва в умовах відносно незначних масштабів
внутрішніх ринків країн Західної Європи. Необхідно відзначити, що вагомим чинником інтеграційних процесів у Європі
стала і необхідність протидії цілковитому домінуванню США у світовому господарстві. 1948р. США
виробляли понад 60% сукупної продукції
промислово розвинутих країн, на частку США припадало близько половини усіх довгострокових зарубіжних
капіталовкладень і майже 80% усіх
золотих запасів капіталістичного світу. Крім того, створена після війни система
міжнародних валютних та інших економічних відносин, а також мережа міжнародних економічних організацій — МВФ, МБРР, ГАТТ — були
побудовані таким чином, щоб зміцнити економічне становище і вплив США, які
домінували і у політичних союзах: від НАТО до АНЗЮС. Жодна країна Західної
Європи поодинці не могла бути для США рівноправним партнером, для цього
потрібен був міцний і довгостроковий економічний союз, єдиний господарський
простір, який міг би зіставитися з національним господарством США.
Все це і обумовлювало необхідність консолідації західноєвропейської економічної еліти на власній основі. З цією метою у рамках утвореної 1949 р. Ради Європи було здійснено ряд проектів регіональної інтеграції —
від об'єднань у межах окремих галузей промисловості до величезних проектів західноєвропейської
федерації. За одним з таких проектів (“план Шумана”) у квітні 1951 р. було
підписано Паризький договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і
сталі (ЄОВС) у складі Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів і Люксембургу
з організацією не тільки спільного
ринку чотирьох продуктів гірничорудної промисловості (вугілля, залізна руда,
сталь і металобрухт), але й спільного регулювання обсягів виробництва і рівня
цін, інвестиційних програм і раціонального використання робочої сили. Цей
договір набув чинності 1953 р. ЄОВС контролювало 60% виплавки сталі і 50%
видобутку вугілля у Західній Європі.
1956 р. в ЄОВС виник план перетворення цієї організації на зону вільної
торгівлі, але суперечності між країнами, особливо між Англією і Францією,
призвели до укладення у березні 1957 р. в Римі лише шістьма (з 17)
країнами-членами Римської сепаратної угоди про заснування Європейського
співтовариства (ЄЕС) — “Спільного ринку” — з перспективною програмою
економічної і політичної інтеграції. Кінцевою метою ЄЕС було проголошено
створення Сполучених Штатів Західної Європи. Одночасно в Римі цими ж державами
ЄЕС було укладено угоду про заснування Європейського співтовариства з атомної
енергії (Євроатом), метою якого було створення ще одного спільного галузевого
ринку, об'єднання ресурсів атомної енергії та атомної промисловості. У цей же час Великобританія, яка
не приєдналась до ЄЕС, організувала Європейську Асоціацію Вільної Торгівлі
(ЄАВТ) у складі 7-ми країн.
1967 р. внаслідок злиття органів управління ЄОВС, ЄЕС і Євроатому утворилась триєдина інтеграційна організація з офіційною назвою Європейські співтовариства , або Європейське співтовариство. 1973 року
Великобританія і Данія вийшли з ЄАВТ і приєднались до ЄЕС. Португалія зробила
те саме 1986 р. Проте до ЄАВТ приєднались інші три країни, і ця організація
знову стала складатися з семи членів: Австрії, Фінляндії, Ісландії,
Ліхтенштейну, Норвегії, Швеції та Швейцарії. Ідея створення ЄАВТ полягала у
розвитку торгівлі між країнами, проте без об'єднання влади та створення офіційних інститутів, уповноважених вести
законодавчу діяльність, як це зроблено у ЄЕС. 1984 р. ЄАВТ і ЄЕС домовились
створити єдиний економічний простір і поширити своє співробітництво на такі
галузі, як економіка, валютна та промислова політика, дослідження та
технології, охорона навколишнього середовища, рибальство, виробництво сталі та
транспорт. При цьому ЄАВТ отримувала усі пільги та торговельні прибутки від
членства у Європейському співтоваристві, не беручи однак участі в роботі інститутів
ЄС. Ця угода набула чинності 1 січня 1994 р. Швейцарія була єдиною з
країн-членів ЄАВТ, яка не приєдналась до цієї угоди, оскільки національний
референдум Швейцарії відхилив її. Три країни ЄАВТ — Австрія, Фінляндія та
Швеція — стали повноправними членами ЄС у січні 1995 р., припинивши своє
членство у ЄАВТ. Європейський економічний простір, створений цією угодою, — це
більше, ніж просто економічна зона; він розповсюджує на країни-члени ЄАВТ
принцип чотирьох свобод ЄС — вільний рух товарів, послуг, капіталу і населення.
Окрім перелічених раніше країн, 1973 р. до ЄС увійшла Ірландія, 1981 р.—
Греція, 1986 р. — Іспанія. І до складу співтовариства стало входити 15 країн.
У своєму інтеграційному розвитку Європейське співтовариство пройшло ряд
еволюційних етапів, основою яких була лібералізація торгівлі. Розвиток
співробітництва у межах ЄОВС та Євроатому підштовхнув країни до зняття цілої
низки бар'єрів, що перешкоджали розширенню торгівлі між ними, а також
проведенню політики гармонізації регулювання зовнішньоторговельної діяльності.
Було створено митний союз. Мито у взаємній торгівлі країн-членів поступово
знижувалось, уже 1962 р. були в основному ліквідовані кількісні обмеження
товарообміну, одночасно національні митні тарифи замінювались єдиним тарифом.
Єдиний тариф члени Співтовариства почали застосовувати з 1 липня 1968р. з
одночасним усуненням мита у ЄС.
У цей же період в межах “Спільного ринку” здійснювався процес формування
спільної сільськогосподарської політики, прийнятої під тиском Франції, зацікавленої
у розширенні збуту своєї сільськогосподарської продукції у самому
Співтоваристві: були введені єдині ціни і правила регулювання ринків основних
сільськогосподарських товарів, а також створений протекціоністський механізм
торгівлі з третіми країнами.
Спільна митно-тарифна політика
забезпечила утворення у 1970-х роках власних коштів Співтовариства, головним
чином за рахунок надходжень від митних виплат і компенсаційних зборів, що
стягувались при імпорті товарів з третіх країн.
У 70-ті роки новий етап НТР обумовив необхідність розробки і спільної
політики структурної перебудови економіки в Співтоваристві — країни-члени
об'єднали свої зусилля для подолання технологічного
відставання від США та Японії. На цей час у ряді галузей промисловості великі
американські та японські фірми за рахунок технологічної переваги та скорочення
витрат настільки поширились в економіці Європейського Співтовариства , що
почали виштовхувати з ринку національних виробників та диктувати свої умови.
Щоб протистояти цьому, було вирішено відійти від домінування єдиної
сільськогосподарської політики на користь вирішення інших економічних та
соціальних проблем. Коло сфер інтеграції розширилось. Зокрема, країни об'єднали
зусилля на широкомасштабних наукових та технологічних дослідженнях, почалось
формування спільної індустріальної політики. За рахунок цих заходів ситуацію
вдалось переломити.
Важливим елементом подальшої інтеграції стало створення Європейської
Валютної Системи (ЄВС), що почала функціонувати з березня 1979р., і перед якою
були поставлені чотири головні цілі:
- досягнення валютної стабільності в межах ЄС;
- спрощення конвергенції процесів економічного розвитку;
- забезпечення стратегії зростання в умовах стабільності;
- стабілізація міжнародних валютних та економічних взаємовідносин.
Завдяки цьому, зокрема, країнам ЄС вдалося побороти валютну кризу початку 80-х років. Після подолання інфляції у 80-ті роки було відмінено
обмеження з поточних фінансових операцій, а 1990 р. було введено режим вільного
руху капіталів.
1985 р. було підписано програму подальшого розвитку Європейського співтовариства і перетворення його в Європейський Союз (“Європа без
кордонів”), а потім і досягнення цілковитої інтеграції. Ця програма набула
чинності з 1 липня 1987 р. як Єдиний Європейський акт (або Маастрихтська угода)
— угода про створення економічного і валютного союзу, про політичне
співробітництво, формування нових інституційних (організаційних) структур.
З 1 листопада 1993 р. Європейське співтовариство перейшло у нову стадію
економічної інтеграції і за рішенням держав і урядів країн-членів стало
називатись Європейським Союзом. У межах ЄС планується перехід і до політичної
інтеграції — створення нової наддержави конфедеративного або федеративного
типу. Поступово ЄС набуває рис єдиної державності, контури якої проступають в
економіці, політиці і в соціальній сфері.
Метою ЄС є створення умов вільного пересування в його межах товарів,
послуг, капіталів та робочої сили. До 1999 р. передбачається створити
Європейський центральний банк, впровадити спільну валюту, єдине громадянство,
закінчити створення організаційного та правового механізму узгодження
зовнішньої політики та політики безпеки держав-членів ЄС.
Найбільше протиріч на цьому шляху викликає ідея введення спільної валюти. Створення валютного союзу залежить від ступеня готовності держав до
участі в ньому. Для цього ЄС визначило кілька умов-критеріїв:
1. Інфляція не може перевищувати рівень, існуючий у трьох державах-членах з найстабільнішими цінами, більш, ніж на 1,5 відсоткових
пункти.
2. Розміри бюджетного дефіциту мають становити не більше, як 3% ВНП країни.
3. Коливання обмінних курсів національних валют (при відсутності їх девальвації у попередні 2 роки) має бути у межах, встановлених для європейської валютної системи (“+”,“-”, 2,25%).
4. Норма довгострокового прибутку не повинна перевищувати 2% відприбутку не
повинна перевищувати 2% від середньої норми прибутку трьох членів ЄС, які мають
найнижчу норму прибутку.
5. Національний борг не повинен перевищувати 60% ВНП.
Рішення про створення валютного союзу певним чином змінило загальну
стратегію будівництва ЄС. До цього часу ця стратегія передбачала, що усі
держави-учасниці мають рухатись на шляху інтеграції з однаковою швидкістю і на
рівних брати участь у реалізації інтеграцій них програм. Для нових членів
передбачався лише перехідний період, після якого на них поширювалися загальні
правила.
З 1 січня 1999 р. євро почне існувати лише у чеках, банківських розрахунках і перерахунках. Готівковим засобом розрахунку євро стане з 1
січня 2002 року.
Основними законодавчими документами Європейського Союзу (ЄС) є Єдиний
європейський акт, Договір про Європейський Союз та Договори, що укладають
Європейські Співтовариства. В цих документах визначені: мета створення ЄС,
інститути цієї організації, їх функції та порядок формування, викладені
принципи функціонування ЄС, його компетенції, основні завдання і засади
співробітництва.
Відповідно до цих документів метою ЄС є:
1. Сприяння проведенню збалансованої і довгострокової соціальної та економічної політики, зокрема шляхом створення простору без внутрішніх
кордонів, шляхом економічного та соціального вирівнювання, створення
економічного і валютного союзу, що має на меті введення спільної валюти.
2. Утвердження Європейської спільноти на міжнародній арені, зокрема шляхом
проведення спільної зовнішньої політики та політики в галузі суспільної
безпеки, яка могла б привести до створення у разі необхідності системи спільної оборони.
3. Посилення захисту прав та інтересів громадян держав-учасниць шляхом
введення громадянства Союзу.
4. Розвиток тісного співробітництва у галузі судової практики та внутрішніх справ.
5. Збереження досягнутого рівня інтеграції Співтовариства і, виходячи з
нього, визначення, якою мірою політика та форми співробітництва, що встановлені
Договорами, потребують перегляду для забезпечення ефективності механізмів та інститутів ЄС.
Згідно з установчими документами до компетенції ЄС належать такі види
діяльності:
- скасування мита і кількісних обмежень на імпорт та експорт товарів між
державами -учасницями, а також інші заходи, що мають ту ж спрямованість;
-спільна торговельна політика;
- внутрішній ринок, що характеризується зняттям перешкод для вільного
переміщення товарів, осіб, послуг і капіталів між державами-учасницями;
- заходи, що стосуються в'їзду та переміщення на внутрішньому ринку;
- спільна політика в галузях сільського господарства та риболовства;
- спільна транспортна політика;
- встановлення системи, що запобігає порушенням на внутрішньому ринку;
- зближення національних законодавств держав-учасниць такою мірою, яка
необхідна для нормального функціонування спільного ринку;
- політика в соціальній сфері, включаючи діяльність Європейського соціального фонду;
- економічне і соціальне єднання;
- політика захисту навколишнього середовища;
- підвищення конкурентоспроможності промисловості Союзу;
- сприяння дослідженням та технологічному розвитку;
- стимулювання зусиль по створенню та розвитку транс'європейських комунікаційних мереж та інфраструктури;
- внесок у досягнення високого рівня охорони здоров'я;
- внесок в освіту, професійне навчання та розквіт культури держав-учасниць;
- політика співробітництва у сприянні всебічного розвитку держав-учасниць;
- асоціація з заморськими країнами та територіями для розширення торгівлі й спільного сприяння економічному і соціальному розвитку;
- внесок у захист споживачів;
- заходи в галузі енергетики, соціального захисту й туризму.
ОРГАНІЗАЦІЙНА БУДОВА ТА СТРУКТУРА ЄВРОСОЮЗУ.
Організаційна структура ЄС побудована за принципом поділу законодавчої,
виконавчої та судової функцій. До основних органів ЄС належать:
- Європейський парламент
- Європейська Рада
- Рада Міністрів
- Європейська Комісія
- Європейський Суд
- Палата аудиторів
Європейський парламент — представниць кий орган, що обирається з 1979
р.прямим загальним голосуванням громадян усіх держав-членів ЄС один раз на
п'ять років..
Функції Європарламенту дещо відрізняються від функцій національних
парламентів. Так, Європарламент не обирає уряд. Проте Європарламент впливає на
формування Європейської Комісії, оскільки Голова (Президент) Комісії
призначається урядами держав-членів тільки після консультації з
Європарламентом.
Основними функціями Європарламенту є: дорадчі, наглядові, прийняття рішень,
політичної ініціативи, демократичного контролю та законодавча.
Для виконання цих функцій в Європарламенті створено 19 комітетів:
- з іноземних справ та безпеки;
- з сільського господарства, риболовства і сільського розвитку;
- бюджетний;
- з економічних і фінансових питань та промислової політики;
- з енергетики, досліджень та технологій;
- з зовнішніх економічних зв'язків;
- з законодавчих питань та громадянських прав;
- з соціальних питань, безробіття та виробничого середовища;
- з питань регіональної політики, регіонального планування та зв'язків на місцях;
- з транспорту та туризму;
- з питань навколишнього середовища, здоров'я та захисту споживачів;
- з культури, молоді, освіти та засобів масової інформації;
-з питань розвитку і співробітництва;
-з громадянських свобод та внутрішньої політики;
- з контролю за виконанням бюджету;
- з інституціональної політики;
- з процедурних питань, підтвердження мандатів та статусу недоторканості;
- з прав жінок;
- з питань петицій.
Європейська Рада скликається щонайменше двічі на рік на рівні глав держав та урядів. Крім них, у засіданнях Європейської Ради беруть участь
міністри закордонних справ, Президент (Голова) та Віце-президент Європейської
Комісії.
Рада Міністрів є органом прийняття остаточних рішень. У роботі Ради Міністрів беруть участь представники держав-членів на рівні міністрів
урядів.
Міністри країн ЄС у різний спосіб підзвітні парламентам своїх країн.
Проте ті рішення, які вони приймають у складі Ради Міністрів ЄС, не можуть бути змінені окремими країнами.
Рішення в Раді Міністрів приймаються або одностайно, або простою чи
кваліфікованою більшістю населення.
Функції Голови РМ виконують по черзі упродовж 6 місяців міністри закордонних справ.
Європейська Комісія є виконавчим органом ЄС. Вона складається з 17 членів, незалежних від урядів своїх країн, хоча й призначених ними.
Основною функцією Європейського Суду є забезпечення єдиного тлумачення
законодавства ЄС та його примату над національними законодавствами у межах
юрисдикції, що встановлена установчими Договорами.
Діяльність Європейського Союзу заснована на принципі, за яким жодна
держава-учасниця не може бути примушена до будь-яких дій без згоди цієї
держави. Якщо рішення ЄС приймаються більшістю, то вони мають декларативний
характер. Для того щоб рішення мали обов'язковий характер, необхідно їх
схвалення кожною державою.
МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ДОСВІДУ
ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ У КРАЇНАХ СНД
Зараз у наукових і політичних колах, у державних інститутах України та
інших країн СНД широко розповсюджені не тільки позитивні оцінки результатів
50-річного розвитку європейської інтеграції, але й заклики до перенесення її
досвіду на вітчизняний грунт. Разом з тим багато спеціалістів-міжнародників
досить скептично оцінюють здійснення подібних проектів, вважаючи, що для цього
потрібні цілком об'єктивні передумови, а головне — потрібен час.
У Західній Європі національні держави давно сформовані. Вони пережили
трагедії двох світових війн, обрали шлях подолання націоналістичної ідеології і
силової політики. Країни Західної Європи стали на шлях будівництва нового
інтеграційного типу міждержавного співробітництва. На території ж колишнього
СРСР народи, що накопичили негативний досвід існування в централізованих
імперіях — царській та радянській — зробили вибір на користь створення
незалежних держав. Зрозуміло, що становлення
нових держав відбуватиметься не один рік, зумовлюючи у цей період
переважання відцентрових тенденцій на території колишнього Союзу над
доцентровими.
У Західній Європі на шлях інтеграції вийшли країни з віковими традиціями
ринкової економіки, в якій із зростаючою силою діяла тенденція до міждержавної
кооперації виробництва. Членами ж СНД є країни, в яких триває процес руйнування
старої системи державної надцентралізованої командної економіки, а перехід до
ринкового господарства лише розпочався.
Висновки
Аналіз нібито достатньо переконливо свідчить про те, що досвід Європейського суспільства в багатьох відношеннях повчальний, універсальний і може бути використаний в специфічних умовах Співдружності пострадянських країн. Але це матеріал, який вимагає селекції та переробки. Партнерам по Співдружності необхідна власна концепція СНД, яка визначала б загальні довгострокові його цілі, стратегію розвитку, принципи та методи співробітництва, механізми прийняття та реалізації рішень. Суттєво важливим для такої концепції є вибір інституційної моделі СНД, яка забезпечувала б баланс впливу усіх учасників Співдружності на прийняті рішення.
При цьому єдино реалістичною уявляється стратегія поступового та обачливого просування, що найбільш вдало реалізована у Договорі про Економічний союз. При всіх його недоліках він є найзмістовнішим документом з тих, які прийняті за весь час існування СНД. Він визначає стратегію, а її не можна змінювати щопівроку. Її центральна ідея — поетапність руху, від простих форм інтеграції до складних, від окремих сфер співробітництва до створення інтегрованої господарської системи.
Фактично даний договір — це рамочний документ, який визначає загальні орієнтири та залишає простір для маневру, вибору конкретного напряму та форм інтеграції.
Саме за таким напрямком співробітництва в майбутньому, якщо для цього виникнуть необхідні передумови, СНД може трансформуватися в об'єднання, подібне ЄС. Але для його формування, як це було в Західній Європі, необхідно пройти десятиріччя внутрішньої та зовнішньої еволюції країн СНД як в політичному, так і в економічному аспектах їх розвитку.
Використані джерела:
Комментариев нет:
Отправить комментарий