Від упорядника
Павлоград багатий своєю історією та традиціями. Одна з добрих традицій міста – присвоєння міською радою звання «Почесний громадянин міста Павлограда».
Розроблено спеціальне положення, за яким подавати кандидатури на її розгляд можуть керівники підприємств, установ, громадських організацій, політичних партій та релігійних громад, органи самоорганізації населення та місцевого самоврядування. Визначальним критерієм у цьому випадку мають бути заслуги кандидата перед містом, громадою, його особистий внесок у розвиток міста.
В бібліографічному покажчику розміщено коротку біографічну довідку про 35 почесних громадян м. Павлограда (станом на грудень 2014 року), а також посилання на видання останніх років, що їм присвячені.
Видання може бути корисним учителям, бібліотекарям, школярам, а також усім, хто цікавиться історією рідного краю.
1967 р.
1. Гончаренко Олексій Йосипович (1910-1968), ветеран Павлоградського механічного заводу, передовик, новатор виробництва.
Одному з перших на заводі О. А. Гончаренко було присвоєно звання ударника комуністичної праці.
Активний профспілковий робітник підприємства.
Нагороджений медаллю “За трудову доблесть”.
Про Олексія Йосиповича Гончаренка можна прочитати:
Гончаренко Алексей Иосифович // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 124-126.
2. Зайцев Сергій Іванович (1902-1973), перший секретар Павлоградського міськкому партії з 1944 по 1962 рр.
На його плечі лягла повоєнна відбудова міста, народного господарства. З цим завданням він з честю справився.
Про Сергія Івановича Зайцева можна прочитати:
Зайцев Сергей Иванович // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 126-128.
3. Могильченко Марія Миколаївна (1919-2006), учасниця Великої Вітчизняної війни, медпрацівниця. Приймала участь в визволенні Запоріжжя та форсуванні Дніпра. Дійшла до Берліну. Нагороджена орденом Червоної Зірки, медаллю “За бойові заслуги” та багатьма грамотами Верховного Головнокомандуючого.
Про Марію Миколаївну Могильченко можна прочитати:
Могильченко Мария Николаевна // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 129-130.
4. Шабельнік Микола Михайлович (1902-1973), колишній голова міськвиконкому, був міським суддею з 1947 р.
Велика ерудиція, постійна робота над собою були необхідністю його життя. Судив за законом та сумлінням. І тим заслужив повагу до себе, бо прагнув виховувати, виправляти чужі долі.
Про Миколу Михайловича Шабельніка можна прочитати:
Шабельник Николай Михайлович // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н. С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 122-124.
1970 р.
5. Жилін Зіновій Олександрович (1913-1987), ветеран Павлоградського механічного заводу.
Зіновій Олександрович належав до того типу людей, що зі своєї скромності залишаються не дуже знаменитими, але сумлінно та чесно роблять свою справу.
Нагороджений медаллю “За доблесну працю в Великій Вітчизняній війні”, почесними грамотами.
Про Зіновія Олександровича Жиліна можна прочитати:
Жилин Зиновий Александрович // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н. С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 131-132.
6. Бубнов Василь Іванович (р. н. 1933), бригадир прохідників, заслужений шахтар України, будував майже всі шахти Західного Донбасу.
Очолювана ним бригада прохідників офіційно визнана кращою в Павлоградвугіллі.
Двічі обирався депутатом Верховної Ради України.
Лауреат Державної премії СРСР, повний кавалер знака «Шахтарська слава».
Про Василя Івановича Бубнова можна прочитати:
Бубнов Василий Иванович // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 133-135.
1973 р.
7. Караванченко Андрій Павлович (1904-1966), учасник павлоградського підпілля в роки Великої Вітчизняної війни.
З березня 1941 р. працював інструктором в Павлоградському міськкомі партії. В роки Великої Вітчизняної війни, з жовтня 1941 по лютий 1943 р. був секретарем підпільного міському в м. Павлограді. В березні 1943 р. був арештований фашистами і відправлений в концтабір на ст. Ігрень. Втік при відправленні в Німеччину, в листопаді 1943 р. повернувся в Павлоград. Після війни з 1945 р. по 1948 р. працював секретарем Синельниківського міському партії. Останні роки свого життя працював головою промартелі «Червоний Жовтень». Нагороджений Орденом Червоного Прапора і медалями «Партизан Вітчизняної війни» 1 ступеню, «За перемогу над Німеччиною 1941-1945рр».
Про Андрія Павловича Караванченка можна прочитати:
Караванченко Андрей Павлович // Агафонова Н. А. «...И восстал Павлоград»: документально-публицистический сборник / Гл. ред. Агафонова Н. А. – Днепропетровск: «Лира», 2013. – С.63-64.
Караванченко Андрей Павлович // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 140-141.
8. Кравченко Петро Онуфрійович (1903-1943), учасник павлоградського підпілля в роки Великої Вітчизняної війни.
Під час Великої Вітчизняної війни майор Радянської Армії Петро Онуфрійович Кравченко вийшов з оточення з-під Умані й пішки добрався до Павлограда. Видавши себе за шевця, він поселився у своїх родичів на Павлоградських Хуторах № 1, розпочавши підпільну боротьбу.
На початку осені 1942 року усі групи, що діяли на Павлоградщині, об’єднуються. П. О. Кравченко був призначений їх командиром. Приймав участь в підготовці збройного повстання.
Петро Онуфрійович Кравченко після визволення міста повернувся до лав Радянської Армії. У званні полковника він пішов у відставку, жив у Києві, Кисловодську, займався громадською роботою. Похований у Павлограді.
Нагороджений 2-ма Орденами Червоного Прапору, 2-ма орденами Вітчизняної війни 1-го ступеню, Орденом Червоної Зірки. Медалями: «За визволення Варшави», «Партизан Вітчизняної війни», «За взяття Берлину», «За перемогу над Німеччиною».
Про Петра Онуфрійовича Кравченка можна прочитати:
Кравченко Петр Онуфриевич // Агафонова Н. А. «...И восстал Павлоград»: документально-публицистический сборник / Гл. ред. Агафонова Н. А. – Днепропетровск: «Лира», 2013. – С.67-68.
Кравченко Петр Онуфриевич // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 142-144.
9. Садовниченко Дмитро Гаврилович (1907-1955), один з організаторів партизанського руху на Україні під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр., секретар Дніпропетровського підпільного обкому КП(б)У.
З 1933 був на комсомольській і партійній роботі в Дніпропетровській, Ізмаїльській, Кам'янець-Подільській областях, в апараті ЦК КП(б)У. З серпня 1941 під час Великої Вітчизняної війни – заступник секретаря Дніпропетровського підпільного обкому КП(б)У М. І. Сташкова. Після арешту його з літа 1942 очолював підпільний обком КП(б)У. В 1950 закінчив ВПШ при ЦК КП(б)У і працював секретарем Хмельницького обкому партії.
За мужність та героїзм під час Великої Вітчизняної війни нагороджений орденом Червоного Прапора, багатьма медалями.
Про Дмитра Гавриловича Садовниченка можна прочитати:
Садовниченко Дмитрий Гаврилович // Агафонова Н. А. «...И восстал Павлоград»: документально-публицистический сборник / Гл. ред. Агафонова Н. А. – Днепропетровск: «Лира», 2013. – С.61-62.
Садовниченко Дмитрий Гаврилович // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 144-146.
10. Сташков Микола Іванович (1907-1943), - один з організаторів підпільної і партизанської боротьби на Україні під час Великої Вітчизн. війни 1941-45, Герой Рад. Союзу (1945), перший секретар підпільного обкому партії в роки Великої Вітчизняної війни.
Учасник громадянської війни. У 1928-1929 рр. – на комсомольській роботі. В 1930-1933 рр. – студент Дніпропетровського металургійного інституту. З 1933 – на партійній роботі. У 1936-1938, 1939-1941 рр. служив у Червоній Армії. В квітні 1941 р. демобілізований за станом здоров'я, повернувся до Дніпропетровська, з липня – інструктор Дніпропетровського обкому партії. З серпня 1941 – секретар Дніпропетровського підпільного обкому партії.
28 липня 1942 р. провокатор видав ворогам М. Сташкова, який тоді був у Павлограді. Під час арешту він чинив опір гестапівському агенту і був тяжко поранений, а в тюрьмі зазнав катувань.
26 січня 1943 р. Микола Іванович Сташков був розстріляний.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 2 травня 1945 р., за видатні заслуги, мужність і героїзм, Миколі Івановичу Сташкову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союза. Нагороджений орденом Леніна.
Про Миколу Івановича Сташкова можна прочитати:
Секретарь обкома // Агафонова Н. А. «...И восстал Павлоград»: документально-публицистический сборник / Гл. ред. Агафонова Н. А. – Днепропетровск: «Лира», 2013. – С.59-60.
Сташков Николай Иванович // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 147-149.
11. Прибер Степан Силович (1914-1943), учасник павлоградського підпілля в роки Великої Вітчизняної війни.
У 1941 р. С. Прибер був залишений комісаром в підпільному міськкомі партії м. Павлограда. Зі спогадів підпільників він тримав в руках всі нитки підпілля та успішно керував ним. Після лютневих подій 1943 р. в Павлограді Прибер прибув в Москву в ЦК партії та здав звіт про діяльність Павлоградского підпілля.
12 червня 1943 р. партизанська група Хижняка, до складу якої входив Прибер, була приєднана до загону ім. Чапаєва, що здійснював рейд в Західні області України й на всьому шляху слідування проводила бойові дії проти карателів.
25 липня 1943 р. загін попав в оточення. Для визначення місця можливого виходу з нього, Прибер був відправлений в розвідку. З розвідки він не повернувся, вважається зниклим безвісти.
Одна з вулиць Павлограда носить його ім’я.
Про Степана Силовича Прибера можна прочитати:
Прибер Степан Силович // Агафонова Н. А. «...И восстал Павлоград»: документально-публицистический сборник / Гл. ред. Агафонова Н. А. – Днепропетровск: «Лира», 2013. – С.65-66.
Прибер Степан Силович // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 137-139.
1977 р.
12. Аніканов Олексій Тимофійович (1904-1983), Герой Соціалістичної Праці, шахтар.
З ім'ям Олексія Тимофійовича Аніканова пов'язаний початок історії проходки підземних виробіток в Західному Донбасі. У вугільній промисловості він почав працювати з 1929 року на шахтах Центрального Донбасу. Йому, учасникові громадянської війни, властиві пошук, натиск, майстерність. Залучений в стахановський рух, наполегливо шукав методи прискорення проходки.
З перших місяців Великої Вітчизняної війни О. Т. Аніканов в армії, що діє. Бився на 4-му Українському і 2-ому Білоруському фронтах. Був поранений. Повернувшись до мирної праці, Аніканов доводить буропідривну технологію проходки до досконалості. Незабаром місячна продуктивність його бригади перевищила 100 погонних метрів в місяць. З цим і прибув в 1957 році на будівництво шахт Західного Донбасу. Бере участь в будівництві шахти "Терновська", працює тут до виходу на пенсію в 1966 році.
Внесок цієї людини в розвиток вуглевидобутку Західного Донбасу вимірюється не стільки кілометрами підготованих гірничих виробіток, а вихованням молодих гірників, відомих далеко за межами краю.
Про Олексія Тимофійовича Аніканова можна прочитати:
Аниканов Алексей Тимофеевич // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 154-155.
13. Комісарова Марія Іванівна (1903-1985), активна громадська діячка, педагог.
Марія Іванівна Комісарова була громадським директором та душею Народного історико-революцїйного музею м. Павлограда з моменту його створення (29 жовтня 1962 р.) по 1976 рік.
Досвід музею вивчався на республіканських та обласних семінарах робітників громадських музеїв. У 1963 році на базі музею у Павлограді відбувся Всесоюзний семінар директорів музеїв на громадських засадах.
Експозиція Павлоградського музею кілька разів була представлена на ВДНГ СРСР та України та відзначалася Дипломами та іншими нагородами. Тому у 1976 р. Міністерство культури України, враховуючи велику культурно-просвітницьку діяльність Павлоградського народного музею, прийняло рішення про створення на його базі державного музею. Після отримання статусу державного, музей було перепрофільоване у історико-краєзнавчий, Марія Іванівна продовжувала працювати на громадських засадах головою ради музею, лектором, консультантом.
Мала чимало відзнак, але головною своєю нагородою вважала звання Почесного громадянина міста.
Про Марію Іванівну Комісарову можна прочитати:
Мария Ивановна Комиссарова и музей // Агафонова Н. А. «...И восстал Павлоград»: документально-публицистический сборник / Гл. ред. Агафонова Н. А. – Днепропетровск: «Лира», 2013. – С.146-148.
Комиссарова Мария Ивановна // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 150-151.
14. Яценко Григорій Кіндратович (1908-1984), учасник Павлоградського підпілля в роки Великої Вітчизняної війни.
Під час Великої Вітчизняної війни, працюючи в складі підпільного міському партії, Григорій Кіндратович налагодив диверсійну роботу на підприємствах міста в умовах фашистської окупації.
Після визволення Павлограда Г. К. Яценко приймав участь в його відновленні, працював на адміністративно-господарських посадах. Після виходу на заслужений відпочинок приймав активну участь в громадському житті міста.
За участь в роботі підпільного міськкому партії Г. К. Яценко нагороджений орденами Вітчизняної війни I ступеню, Жовтневої революції, медаллю “Партизан Вітчизняної війни” I ступеню.
Про Григорія Кіндратовича Яценка можна прочитати:
Яценко Григорий Кондратьевич // Агафонова Н. А. «...И восстал Павлоград»: документально-публицистический сборник / Гл. ред. Агафонова Н. А. – Днепропетровск: «Лира», 2013. – С.80-81.
Яценко Григорий Кондратьевич // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 152-153.
1987 р.
15. Мохначов Олексій Григорович (1918-2002) понад 55 років працював на відповідальних державних посадах, був першим секретарем Павлоградського міськкому партії.
До Павлограду Олексій Григорович Мохначев приїхав в 1944 році – секретарем міськкому комсомолу. Потім його, вже досвідченого комсомольського ватажка, направили в розпорядження обкому комсомолу, на будівництво автозаводу. Але Олексій Григорович незабаром добився повернення в наше місто на партійну роботу.
У 1953 році О. Г. Мохначев став першим директором заводу «Лівмаш».
А в 1961 році він був обраний секретарем міськкому партії. В цей період Олексій Григорович дуже багато уваги приділяє соціальній сфері. Швидкими темпами будується житло та об'єкти соцкультпобуту. З'являються нові міські мікрорайони. Ставши центром Західного Донбасу, Павлоград абсолютно перетворився. Саме в ті роки за ініціативою О.Г Мохначева в місто і були завезені каштани, які сьогодні стали його прикрасою.
З 1973 р. до виходу на пенсію займався кадрами керівного складу виробничого об’єднання “Павлоградвугілля”.
Про Олексія Григоровича Мохначова можна прочитати:
Мохначев Алексей Григорьевич // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 168-169.
16. Бєлік Олександр Огійович (1917-2001), Герой Соціалістичної Праці. Працював на шахті «Самарська» виробничого об’єднання «Павлоградвугілля» начальником вугледобувної дільниці. 12 разів переходив з успішних трудових колективів у відстаючі, виводив їх у передові.
Про Олександра Огійовича Бєліка можна прочитати:
Белик Александр Агеевич // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 158-161.
17. Плосконос Ігор Миколайович (1959-2013), Герой Радянського Союзу, учасник війни в Афганістані.
У 1976 році після закінчення суворовського училища Ігор Плосконос продовжив навчання в Бакинському вищому загальновійськовому командному училищі (БВЗКУ) імені Верховної Ради Азербайджанської РСР. В училищі Ігор захопився спортом, став майстром спорту з офіцерського багатоборства та увійшов до збірної команди Закавказького військового округу.
Закінчивши військове училище, лейтенант Плосконос одержав призначення до Червонопрапорного Далекосхідного військового округу, де очолив десантно-штурмовий взвод. У грудні 1981 року до його військової частини надійшла рознарядка щодо відбору офіцерів для служби у Демократичній Республіці Афганістан (ДРА). Бажання служити там виявили декілька офіцерів, у тому числі й лейтенант Плосконос.
В Афганістані лейтенант Плосконос був призначений на посаду заступника командира розвідувально-десантної роти з парашутно-десантної підготовки 783 окремого розвідувального батальйону (орб) 201 мотострілецької дивізії (мсд) у місті Кундуз.
Згодом Ігоря Плосконоса призначають командиром розвідувально-десантної роти (рдр) 783 орб 201 мсд. На 1981-1984 роки припадає найбільша активність незаконних збройних формувань.
Безліч боїв та операцій провів у Афганістані Ігор Плосконос. Проте одним з найбільш складних моментів служби у ДРА стала для нього участь в операції, що проводилась у Мармольській ущелині з метою звільнення захоплених душманами радянських цивільних спеціалістів.
Мармольська ущелина вважалася неприступною. Там душмани заздалегідь обладнали потужну систему довготривалих фортифікаційних та вогневих споруд, які надійно захищали великі печерні сховища зі зброєю та боєприпасами. Саме з цих сховищ забезпечувались незаконні збройні формування, які воювали проти “шураві” на півночі Афганістану. Оборону ущелини забезпечували понад 1300 душманів.
З метою блокування угруповання душманів в ущелині, довкола району операції були висаджені радянські десанти, які мали перекрити маршрути відходу бойовиків з ущелини. Одну з висаджених рот очолив Ігор Плосконос, її завданням було перекрити перевал Базарак та не випустити “духів” з оточення. За розрахунками командування, рота повинна була протриматись там 3 доби, проте довелося відбиватися 10 діб.
Вітчизна високо оцінила командирський талант Ігоря Плосконоса – 15 листопада 1983 року “за уміле командування ротою під час виконання бойового завдання в районі перевалу Базарак у Мармольській ущелині провінції Балх та збереження життя особового складу, а також проявлені при виконанні інтернаціонального обов’язку мужність та героїзм” Указом Президії Верховної Ради СРСР він удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Після повернення з Афганістану Плосконос продовжував службу на командних посадах у Туркестанському військовому окрузі, Південній групі військ, в Україні, закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе у Москві.
Військову форму Ігор Миколайович змінив на цивільний костюм після обрання його народним депутатом України першого скликання. Пізніше він обіймав відповідальні посади у Верховній Раді, Кабінеті Міністрів та Міністерстві надзвичайних ситуацій України. З 2007 по 2011 рік Ігор Миколайович Плосконос очолював Державний комітет України у справах ветеранів.
Нагороджений орденами Леніна, Червоної Зірки, Почесною Грамотою Президії ВР СРСР "Воїну-інтернаціоналісту".
Про Ігоря Миколайовича Плосконоса можна прочитати:
Плосконос Игорь Николаевич // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 161-164.
Кордюкова В. Ігор Плосконос воював у стріляючих горах і вийшов з них Героєм: [Павлоградець, Герой Радянського Союзу (Афганістан)] // Зоря. – 2013. – №61 (9.08). – С. 5.
Ушел из жизни Игорь Плосконос: [8.07.2013 г. скончался Герой Советского Союза, Почетный гражданин Павлограда] // ТН-Экспресс. – 2013. – №28 (11.07). – С. 2.
Плосконос Игорь Николаевич: [Биография Героя Советского Союза, Почетного гражданина Павлограда] // Західний Донбас. – 2013. – №28 (10.07). – С. 6.
18. Олєйніков Микола Григорович (1937-2004), Герой Соціалістичної Праці, працюючи в комбінаті «Дніпрошахтобуд», очолював бригаду прохідників.
Колектив М. Г. Олєйникова працював на будівництві шахт “Самарська”, “Дніпровська”, “Західно-Донбаська”, ім. Героїв космосу та ім. Сташкова.
В 1975 р. Микола Григорович нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР, в 1977 р. – Орденом Трудового Червоного Прапора. За особливо видатні успіхи в будівництві шахт нового вугільного басейну М. Г. Олєйникову присуджене високе звання Героя Соціалістичної Праці СРСР.
Про Миколу Григоровича Олєйнікова можна прочитати:
Алейников Николай Григорьевич // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 156-157.
1996 р.
19. Світлична Ганна Павлівна (1939-1995), поетеса.
З п’ятдесяти шести прожитих років сорок дев’ять Світлична була прикута до ліжка тяжкою хворобою. У всіх своїх книжках Ганна Світлична, за її власним висловом, “прагла навшпиньки дістати високості неба”, – і це їй вдалося.
З семи років Ганна Світлична була прикута до ліжка тяжкою хворобою. Систематичну освіту почала здобувати лише з 1958 року. Того ж року з’являються перші літературні спроби.
Дніпропетровського письменника Павла Трохимовича Кононенка Світлична вважала своїм “хрещеним батьком”. Він першим помітив Ганнусю, привітав її, окрилив надією і вірою у власні сили. Він же допоміг видати першу збірочку “Стежки неходжені весняні” (1961), а згодом “Золоте перевесло” (1963), “Сонячні кларнети” (1966). Осмислення поезії як “слова-зброї”, “дорогоцінне і рятівне відкриття свого призначення” прийшло пізніше, з четвертою збіркою “Дозрівання” (1969), яку сама Світлична називала своєю першою книжкою.
У літературі Світличну завжди захоплювала ідея “вічного оновлення душі”. Ця ідея “запевнила в тому, що як нескінченна матерія, так нескінченні воля людини, дух, органічна потреба у творчості”.
Саме потреба творчості, мабуть, і викликала появу в наступні роки ще дванадцяти збірок поезій: “Кольори” (1970), “Доброго ранку” (для дітей, 1972), “Літозбір” (1973), “Кордони серця” (1974), “Летосбор” (переклад,1977), “В сяйві крила” (1982), “Терновий світ” (1988), “За хвилину до вересня” (1987), “Сяйво калини” (1988), “І буде лет” (1981).
За книжку “Літозбір” Світлична удостоєна республіканської комсомольської премії імені М. Островського (1978). Дещо раніше одностайно критика назвала цю збірку одним з найбільших одкровень поетичного року.
Про Ганну Павлівну Світличну можна прочитати:
Светличная Анна Павловна // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 166-167.
Мартинова С. Ганна Світлична // Літературне Придніпров’я: Навч. посібник з хрестоматійними матеріалами до шкільних програм. В 2-х тт. Т. 2.– Дніпропетровськ: ВАТ «Дніпрокнига», 2005.– С. 623–625.
Мелодії на дві струни // Гордасевич Г. Силуети поетес: Літературні портрети. – К.: Рад. письменник, 1989. – С. 41-65.
Шатырева Н. Її вірші писались пломенем душі: [Биография А. П. Светличной] // ТН-Экспресс. – 2014. – №17 (24.04). – С. 8.
Кордюкова В. Ганна Світлична: “Сто червнів у мені цвіло, сто скрипок у мені бриніло...”: [До 75-річчя з дня народження] // Зоря. – 2014. – №28 (23.04). – С. 17.
Похиленко Л. Поэзия – ее биография: [75 лет Анне Павловне Светличной] // Популярные ведомости. – 2014. – №16 (16.04). – С. 11.
Вікторова М. Пам’ять про Г. П. Світличну живе у серцях павлоградців...: [Про поетесу до дня ії пам’яти] // Західний Донбас. – 2013. – №46 (13.11). – С. 9.
1998 р.
20. Бабута Микола Федорович (1923-1998), працював на відповідальних партійних, господарських посадах.
Особливу мужність проявив під час повені в Павлограді 1964 року, коли займався евакуацією населення, за що був нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради УРСР та медаллю «За врятування потопаючих».
В 1987 р. Микола Федорович очолив комісію, створену міським комітетом компартії для дослідження історії павлоградського підпілля. Комісія зробила висновок, що павлоградські підпільники підняли повстання в тилу ворога і допомогли Червоній Армії визволити місто від окупантів.
Про Миколу Федоровича Бабуту можна прочитати:
Исследователь истории Павлоградского антифашистского подполья Бабута Николай Фёдорович // Агафонова Н. А. «...И восстал Павлоград»: документально-публицистический сборник / Гл. ред. Агафонова Н. А. – Днепропетровск: «Лира», 2013. – С.151153.
Бабута Николай Фёдорович // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 166-167.
1999 р.
21. Пономарчук Микола Савелійович (р. н. 1949), дев’ять років очолював Павлоградський міський відділ внутрішніх справ, заслужений юрист України, активний політичний і громадський діяч Західного Донбасу.
В березні 1985 р. Микола Пономарчук отримав призначення до Павлоградського МВУМВД для укріплення кадрів. В 1989 р. став начальником цього міськвідділу.
Сьогодні М. С. Пономарчук проводить активну громадську та благодійну діяльність, є головою громадської організації «Рідне місто – Павлоград».
За заслуги перед Українською Православною Церквою нагороджений Орденом Святого благовірного князя Києвського Ярослава Мудрого.
Про Миколу Савелійовича Пономарчука можна прочитати:
Пономарчук Николай Савельевич // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 175-178.
22. Федоренко Дмитро Тимофійович (1933-2009), педагог, учений.
У 1954–1977 роках Д. Т. Федоренко жив у Павлограді, де працював вихователем дитячого будинку № 1, вчителем, а згодом – директором СШ № 3.
Дмитро Тимофійович Федоренко зібрав і упорядкував чисельний документальний архівний і дослідницький матеріал про загинувших і ще живих на той час учасників повстання та свідків тих славетних подій, на основі якого написав книгу «Непокоренный Павлоград». Це був краєзнавчий прорив до історії Павлограда, який фактично поклав початок свідомого вивчення свого минулого і перший позитивний досвід його відтворення та збереження. Книга Д. Т. Федоренка принесла місту всесоюзну і міжнародну славу.
З роками, вже кандидат педагогічних наук, Дмитро Тимофійович Федоренко розповів про все це у своїй другій книзі, присвяченій Павлограду. Вона отримала таку ж красномовну назву, як і перша – «Незкорені павлоградці».
Добре знаний у міжнародних наукових колах Болгарії, Росії, Канади, США, Англії, Ізраїля, України, як вчений з величезним діапазоном наукових і прикладних знань, він майже чверть століття (з 1977 р. по 2004 р.) плідно працював у Криворізькому державному педагогічному інституті в статусі викладача, кандидата педагогічних наук, доцента, виконуючого обов’язки завідувача кафедри педагогіки та методики початкового навчання.
Його доробок на цьому терені унікальний: понад 400 наукових праць, з яких 150 книг з фольклору, літератури, педагогіки, 290 навчально-методичних посібників для вчителів з теорії і практики національного виховання, 850 радіопередач «І розкажи сину своєму…» про українське традиційне виховання дітей та більш як 1000 публіцистичних статей з актуальних проблем розвитку, формування, виховання, освіти молоді.
У 2003 р. Д. Федоренка нагороджено медаллю «Захиснику вітчизни» за книгу «Нескорені павлоградці».
Праці Дмитра Тимофійовича зберігаються в бібліотеці Конгресу США, а серед його нагород – іменна медаль Кембріджа.
Ім’я Дмитра Федоренка занесене до списку 100 найвидатніших людей століття.
Про Дмитра Тимофійовича Федоренка можна прочитати:
Федоренко Дмитрий Тимофеевич // Агафонова Н. А. «...И восстал Павлоград»: документально-публицистический сборник / Гл. ред. Агафонова Н. А. – Днепропетровск: «Лира», 2013. – С.144-146.
Федоренко Дмитрий Тимофеевич // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 172-174.
Федоренко О.Б. Син «Освіти»: [Про публікації статей Дмитра Тимофійовича Федоренка в тижневику “Освіта”] // ТН-Экспресс. – 2013. – №36 (5.09). – С. 8.
Дзюба С. Він жив і заповідав жити гідно: [Дмитро Тимофійович Федоренко] // ТН-экспресс. – 2013. – №24 (13.06). – С. 8.
Олейник В.Ф. Воспоминания коллег-преподавателей Криворожского государственного педагогического института: [О Дмитрии Тимофеевиче Федоренко] // ТН-Экспресс. – 2013. – №19 (9.05). – С. 8.
Цимбал Г.О. Такие люди – дар божий на Земле: [Воспоминания о Дмитрии Тимофеевиче Федоренко] // ТН-экспресс. – 2013. – №11 (14.03). – С. 8.
Гончаренко О.М. Добросій наших сердець: [Рецензія на збірник О.Б. Федоренко “Добросій: Документи та матеріали про вчителя, кандидата педагогічних наук, доцента Дмитра Федоренка”] // ТН-экспресс. – 2013. – №7 (14.02). – С. 8.
Федоренко О.Б. Один з великої родини: [Онука Дмитра Тимофійовича Федоренка розповідає про свій рід] // ТН-экспресс. – 2013. – №3 (17.01). – С. 8.
23. Шкуренко Віталій Михайлович (1929-1999), колишній директор Павлоградського механічного заводу – філіалу «Південмашу», вмілий організатор виробництва.
В.М. Шкуренко упродовж тридцяти років (вересень 1965 р. – вересень 1995 р.) керував Павлоградським механічним заводом, що виріс із майстерень артилерійського полігону в найбільший галузевий центр з виробництва твердопаливних двигунів і ракет. Павлоградський завод став єдиною в країні базою зі складання та формування БЗРК – Бойового залізничного ракетного комплексу, аналогів якого у світі немає. За ці роки на бойове чергування було поставлено 88 ракет морського, 60 шахтного і 46 залізничного базування, що забезпечували стратегічний паритет зі Сполученими Штатами Америки.
Під керівництвом Віталія Шкуренка освоєно нові теплозахисні покриття й ерозійне стійкі матеріали, виробництво титанового лиття і високотемпературних порошкових псевдосплавів.
З 1965 по 1995 р. виробничі площі ПМЗ зросли в 50 разів – з 5 тис. м2 до 250 тис. м2.
Проблема сталих, кваліфікованих кадрів вирішувалась тільки через житло та нормальні умови побуту. За 1965-1995 рр. площа житла на ПМЗ зросла с 30 тис. м2 до 300 тис. м2. При цьому в різні роки цього періоду вводились до 3-4 багатоповерхівок на 6080 квартир кожна.
За цей час з’явилися нові житлові райони – Західний, Північний, Новий. До послуг жителів селища та робітників заводу функціонували 14 точок громадського харчування, комплекс продовольчих і промтоварних крамниць, БК «Машинобудівник», спорткомплекс (ігровий, гімнастичний зали, стадіон, басейн), лікарняний комплекс, 4 гуртожитки, готель, музична школа, дитячий оздоровчий табір, 7 дитячих комбінатів більш як на 2000 місць, 2 нові школи на 1296 місць кожна.
Віталій Михайлович брав активну участь в будівництві пологового корпуса Центральної міської лікарні, кінотеатру «Мир», газопроводу, міських очищувальних споруд. З 12 березня 1967 р. по червень 1994 р. Віталій Михайлович обирався депутатом Павлоградскої міської ради.
За видатний особистий внесок у створення ракетно-космічної техніки Віталій Шкуренко нагороджений медалями К. Ціолковського, Ю. Кондратюка, С. Корольова, М. Янгеля, М. Келдиша, В. Глушка, В. Макєєва, дипломом першого у світі льотчика-космонавта Ю. Гагаріна.
Працю В. Шкуренка відзначено найвищими нагородами країни, Державною премією СРСР (1977 р.), Почесним знаком Президента України (1994 р.).
Про Віталія Михайловича Шкуренка можна прочитати:
Шкуренко Виталий Михайлович // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 170-172.
Таких руководителей больше нет: [Виталию Михайловичу Шкуренко исполнилось бы 85 лет (6.02)] // ТН-Экспресс. – 2014. – №7 (13.02). – С. 2.
В память о великом человеке: [85 лет со дня рождения Виталия Михайловича Шкуренко] // Популярные ведомости. – 2014. – №6 (5.02). – С. 6.
2000 р.
24. Подобєдов Євген Васильович (1938-2009), колишній голова міськвиконкому, депутат міської ради декількох скликань.
З ім’ям Євгена Васильовича Подобєдова пов’язане створення дорожно-будівельного управління, він був першопрохідцем в справі будівництва під’їзних і магістральних шляхів до шахт і промислових об’єктів вугільного Придніпров’я. Під його керівництвом та при безпосередній участі були побудовані багатокілометрові автомобільні шляхи Західного Донбасу, школи № 1 і 9, упорядковані мікрорайони и промислові об’єкти.
Є. В. Подобєдов з 1973 по 1980 р. керував містом на посаді голови міської ради; був депутатом міської ради; головував комісією з архітектури та будівництву. Євгеном Васильовичем був розроблений і впроваджений Генеральний план реконструкції центральної частини міста. В 1979 р. при його участі був затверджений герб Павлограда, а місто нагороджене орденом “Трудового Червоного Прапора”.
Трудові досягнення Є. В. Подобєдова були відзначені орденами “Трудового Червоного Прапора” і “Знак Пошани”, іншими державними нагородами та грамотами.
Про Євгена Васильовича Подобєдова можна прочитати:
Подобедов Евгений Васильевич // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 182-183.
25. Приходько Іван Миколайович (1935-2013) голова міськвиконкому 1981-1988 рр.
За рішенням Міністерства хімічного машинобудування СРСР у 1971 році Іван Миколайович був направлений до Павлограда директором заводу «Павлоградхіммаш». З перших днів він показав себе яскравою особистістю. Професійність, вимогливість до себе та підлеглих допомогли згуртувати колектив, досягти високих виробничих результатів. Під його керівництвом колектив заводу неодноразово відзначався нагородами та перехідним Червоним Прапором.
У 1981 році рішенням обкому КПУ Іван Миколайович призначений головою Павлоградського міськвиконкому. За сім років під його керівництвом у місті збудовано 850 тисяч квадратних метрів житла, введено в експлуатацію 14 дитячих садочків, 4 школи, 15 магазинів, 4 котельні, молочна кухня, 5 дитячих таборів, обладнано 48 артезіанських свердловин.
Іван Миколайович нагороджений орденом Трудового Червоного Прапору, Знаком Пошани.
Про Івана Миколайовича Приходька можна прочитати:
Приходько Иван Николаевич // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 180-182.
Приходько Иван Николаевич: [Памяти Почетного гражданина города] // Західний Донбас. – 2013. – №32 (7.08). – С. 8.
26. Кириленко Іван Григорович (р. н. 1956), народний депутат.
Під час роботи першим заступником голови обласної адміністрації (1995 р.) І. Г. Кириленко приділяв велику увагу м. Павлограду, що знаходився в критичній ситуації. За півроку діяльності Івана Григоровича місту була надана допомога в реконструкції очисних споруджень, введена в експлуатацію четверта водопровідна ділянка, замінені декілька кілометрів теплотрас, змонтовано 7 котлів низького тиску, відремонтовані дороги.
Вперше отримавши мандат народного депутата Верховної Ради України II скликання 1995 року від Павлограда, потім декілька разів поспіль І.Г. Кириленко обирався парламентарієм. Сьогодні він народний депутат України від політичної партії Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”.
У парламенті різних скликань був членом Комітету з питань АПК, земельних ресурсів і соціального розвитку села, очолював Комітет з питань молодіжної політики, фізичної культури і спорту, був головою підкомітету з питань координації ЄС Комітету з питань європейської інтеграції.
Іван Григорович Кириленко є кавалером ордена «За заслуги» ІІ ступеня. Нагороджений також орденом «Знак Пошани».
І. Кириленку присвоєно почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України».
Про Івана Григоровича Кириленка можна прочитати:
Кириленко Иван Григорьевич // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 178-179.
2001 р.
27. Терьошкін Дмитро Олексійович (1918-1992), Герой Соціалістичної Праці, колишній начальник Павлоградської комплексної геологорозвідувальної експедиції. Зробив вагомий внесок у розвиток західнодонбаського вугільного регіону.
Велике значення в роботі мало об’єднання великих і малих геологопартій, ініційоване Дмитром Терьошкіним.
Після сімох років наполегливої праці Дмитра Олексійовича колектив геологів Павлоградської експедиції зайняв провідне місце в Україні та СРСР. Була створена виробнича база геологів, розгорнуто будівництво житла та зон відпочинку, побудована база відпочинку на Арабатській стрілці та багато іншого.
В 1964 р. за успіхи в розвитку мінерально-сировинної бази та виробничі показники Терьошкін був нагороджений орденом Леніна. За невтомну працю Дмитро Олексійович одержав диплом Мінгеології СРСР «Першопрохідник Західного Донбасу». А за видатні успіхи в розвитку геологорозвідних робіт йому присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці з врученням другого ордену Леніна та золотої зірки «Серп і Молот».
12 листопада 1998 р. виконком Павлоградської міської ради прийняв рішення про присвоєння вулиці, яка знаходиться в південно-східному промисловому вузлі (буд база) імені Дмитра Олексійовича Терьошкіна.
Про Дмитра Олексійовича Терьошкіна можна прочитати:
Терёшкин Дмитрий Алексеевич // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 187-189.
28. Томашпольський Давид Якович (р. н. 1939), колишній головний лікар Павлоградської міськсанепідстанції.
Під час роботи головним санітарним лікарем Давид Якович створив систему структурних змін в санітарно-епідіомілогічному нагляді, створив школу наукового підходу в роботі служби гігієни, підняв, в цілому, до європейських стандартів діяльність санітарних лікарів.
В 2000 р. під контролем санепідемслужби забезпечені резервним джерелом гарячої води 61 об’єкт, повністю була вирішена ця проблема в шкільних і дошкільних установах.
Д. Я. Томашпольський має чотири наукові праці, при його співавторстві створені методичні рекомендації “Оздоровлення умов праці при будівництві вугільних шахт Західного Донбаса”.
В співавторстві с колегами він впровадив 4 раціоналізаторських пропозиції, ввів в практику санітарно-гігієнічної та бактеріологічної лабораторії більш як 45 наукових методик.
За ініціативою Д.Я. Томашпольського в 1999 р. в Павлограді, в районі заводу Лівмаш, створено пам’ятник-меморіал євреям, що загинули в концтаборі від рук фашистів.
В 1989 р. Міністерством охорони здоров’я Д.Я. Томашпольський нагороджений знаком «Відмінник охорони здоров’я».
В 1999 р. йому присвоєне звання “Заслужений лікар України”.
Про Давида Яковича Томашпольського можна прочитати:
Томашпольский Давид Яковлевич // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 184-186.
2003 р.
29. Вагін Геннадій Іванович (р. н. 1923), перший керівник комбінату «Дніпрошахтобуд».
За його безпосередньої участі Західний Донбас стрімко розвивався, майже щороку здавалися в експлуатацію потужні шахти, житло, об’єкти соцкультпобуту.
Має вчений ступінь кандидата технічних наук, повний кавалер знака «Шахтарська слава», нагороджений багатьма вітчизняними орденами та медалями.
Про Геннадія Івановича Вагіна можна прочитати:
Вагин Геннадий Иванович // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 193-195.
Коваленко С. Геннадий Вагин: “Главное – честно работать”: [Интервью с почетным жителем Павлограда, инженером-шахтостроителем] // Вісник шахтаря. – 2013. – №36 (4.09-10.09). – С. 10.
Лядецкий Н. Строитель, руководитель, легенда Западного Донбасса: [Геннадий Иванович Вагин – номинант проекта «Наши выдающиеся земляки»] // Вісник шахтаря. – 2013. – №30 (24.07-30.07). – С. 11.
30. Перевєрзєв Олександр Петрович (1934-2004), довгі роки очолював Павлоградське відділення «Укртелекому», багато зробив для розширення телефонної мережі регіону.
За вагомий внесок в розвиток сфери зв’язку Дніпропетровської області та України О. П. Перевєрзєв був нагороджений орденами “Знак пошани”, “Трудового червоного прапора”, “Жовтневої революції”, медаллю “За доблесну працю”, “Ветеран труда”.
Про Олександра Петровича Перевєрзєва можна прочитати:
Переверзев Александр Петрович // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 192-193.
31. Журавльов Андрій Васильович (1914-2001) - спортсмен-волейболист, був суддею республіканської категорії з футболу, артист, режисер Павлоградського народного театру, художник), відтворив у художніх полотнах старий Павлоград.
Його картини неодноразово експонувались в історико-краєзнавчому музеї.
В 1980-1982 рр. розписував храм Успіння Божої Матери. В 1991-1995 рр. приймав участь в реставрації Собору Спаса Нерукотворного образа (церкви Голубицького).
Про Андрія Васильовича Журавльова можна прочитати:
Журавлёв Андрей Васильевич // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 190-191.
2004 р.
32. Пономарьов Євген Михайлович (р. н. 1930), 36 років віддав розвитку вугледобувної галузі Придніпров’я, з них 14 років був генеральним директором виробничого об’єднання «Павлоградвугілля» (1975-1989), яке за його керівництва посідало передові місця у соціалістичному змаганні на теренах СРСР.
Вніс вагомий внесок в розвиток шахтарських міст – Павлограда, Тернівки, Першотравенська: побудований водогін Дніпро-Західний Донбас, проведена газифікація, створено дорожнє-ремонтне управління м. Тернівки, яке утримувало на своєму балансі всі дороги. Під час його безпосереднього керівництва були створені умови надання матеріальної допомоги вугільними підприємствами на соціально-економічний розвиток міст.
Створені належні умови для мешканців Західного Донбасу, введені в експлуатацію новий житловий фонд, а також дитячі дошкільні заклади та школи.
Нагороджений орденами «Знак пошани» і Трудового Червоного Прапора Жовтневої революції, знаком «Шахтарської Слави» 3-х ступенів.
Почесний громадянин не тільки Павлограда, а й Тернівки.
Про Євгена Михайловича Пономарьова можна прочитати:
Пономарёв Евгений Михайлович // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 197-201.
33. Рижанков Федір Климентійович (р. н. 1936), майже 50 років віддав будівництву в Павлограді промислових і житлових споруд, останні роки керував ЗАТ «Павлоградбуд».
Під керівництвом Федора Климентійовича була створена величезна база будівельної індустрії в області, на потік поставлені промислове та цивільне будівництво.
Нагороджений Орденом “Знак Пошани”, медаллю “За доблесну працю”, іншими трудовими відзнаками.
Про Федора Климентійовича Рижанкова можна прочитати:
Рыжанков Фёдор Климентьевич // Павлоград в лицах: Документальные очерки / Учредит. Н.С. Пономарчук. – Днепропетровск: ПП “Лира ЛТД”, 2007. – С. 196-197.
2007 р.
34. Рева Анатолій Андрійович (р. н. 1951), заслужений діяч мистецтв України, режисер створеного ним Павлоградського театру ім. Бориса Захави.
Під режисурою Анатолія Андрійовича здійснена постановка більше ста драматичних творів вітчизняної та зарубіжної класики, сучасних авторів. Театральна трупа ставала багатократною призеркою фестивалів театрального мистецтва. На запрошення А. А. Реви на батьківщину свого вчителя охоче приїжджали такі зірки театру та кіно, як Михайло Ульянов, Василь Лановий, Микола Ромашин, В'ячеслав Шалєвич, Борис Хмельницький та інші всесвітньо відомі діячі мистецтва.
Школу А. А. Реви пройшло чимало акторів, котрі виступають нині не лише на вітчизняній сцені, а й в країнах СНД.
Про Анатолія Андрійовича Реву можна прочитати:
Комаркова Л. Жизнь, посвященная театру: [Главный режиссер Павлоградского театра им. Б.Захавы Анатолий Андреевич Рева - номинант проекта «Наши выдающиеся земляки»] // Вісник шахтаря. – 2013. – №29 (17.07-23.07). – С. 10.
Похиленко Н. Над городом взлетит чеховская “Чайка”: [Интервью с главным режиссером театра им. Б.Захавы Борисом Ревой] // Популярные ведомости. – 2013. – №13 (27.03). – С. 3; 6.
Волошин Н. Блеск и нищета театра им. Б.Захавы: [Встреча режиссера театра А.А. Ревы с журналистами] // Західний Донбас. – 2012. – №22 (30.05). – С. 11.
2013 р.
35. Гаркуша Геннадій Михайлович (р. н. 1933).
Займаючи ключові посади місцевого самоврядування та партійної влади, він є найвпливовішою посадовою особою у всіх сферах життєдіяльності не тільки в Павлограді, а і в нових містах, що зростали у Західному Донбасі. При його безпосередній участі та за активним сприянням було побудовано й введено в експлуатацію 5 шахт, збагачувальна фабрика, завод освітлювальної арматури, ПЗТО, введено в експлуатацію нові виробничі потужності заводу ПМЗ, хімічного заводу, заводу Ливмаш, проведена реконструкція домобудівельного комбінату. Щорічно здавалось в експлуатацію 100-120 кв.м житла. Під його повсякденним контролем будувались і вводились в дію об’єкти соціально – побутового призначення. В цілому, у Західному Донбасі, було введено та покращено матеріальну базу понад 40 медичних установ, збудовано 8 шкіл, десятки магазинів та закладів культури. За сумлінну віддану працю Гаркуша Геннадій Михайлович тричі нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапору, відзнакою «За заслуги перед містом» І ступеню.
Про Геннадія Михайловича Гаркушу можна прочитати:
Гаркуша Геннадий Михайлович // Агафонова Н. А. «...И восстал Павлоград»: документально-публицистический сборник / Гл. ред. Агафонова Н. А. – Днепропетровск: «Лира», 2013. – С.193-194.
Гаркуші Геннадію Михайловичу присвоїли звання “Почесний громадянин Павлограда”: [Рішення прийнято 19.11 на засіданні сесії Павлоградської міської ради] // Західний Донбас. – 2013. – №48 (27.11). – С. 6.
Чуглазова А. Геннадий Гаркуша: “Главное всегда двигаться вперед и совершенствоваться”: [Интервью с ветераном «ДТЭК Павлоградуголь»] // Вісник шахтаря. – 2013. – №38 (18.09-24.09). – С. 10.
Пильгуй В. Патриот нашего края: [Геннадий Михайлович Гаркуша] // ТН-экспресс. – 2013. – №25 (20.06). – С. 10.
Третьяк А. Гордимся мы людьми такими!: [Геннадию Михайловичу Гаркуше – 80 лет] // ТН-экспресс. – 2013. – №12 (21.03). – С. 4.
Волошин Н. Геннадию Михайловичу Гаркуше – 80!: [Интервью с юбиляром] // Західний Донбас. – 2013. – №12 (20.03). – С. 7.
Чешенко Н. Геннадий Гаркуша: «Сегодня Западным Донбассом можно гордится!»: [Становление региона в воспоминаниях юбиляра] // Вісник шахтаря. – 2013. – №12 (20.03-26.03). – С. 5.
Упорядник: Аксьоненко В., бібліограф
Комментариев нет:
Отправить комментарий