Від
упорядника
Проблема чистої води є однією з найважливіших у світі – за офіційними даними Всесвітньої організації здоров'я, понад
80 % всіх захворювань спричинені незадовільною якістю питної води,
спожитою людиною.
Проблема забезпечення населення України якісною питною водою з кожним роком
ускладнюється, стає більш гострою. Практично всі поверхневі, а в окремих
регіонах і підземні води за рівнем забруднення не відповідають вимогам
стандарту на джерела водопостачання. Очисні споруди і технологія очищення води
застаріли і не оновлюються. У майже 1200 населених пунктів України воду
привозять, проте є й такі, де її взагалі немає.
Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами
реалізовує Національний проект “Якісна вода”, на меті якого забезпечення
населення України якісною питною водою. Нацпроект передбачає забезпечення 80%
населення України безпечною водою для вживання та приготування їжі; монтаж
автоматичних комплексів очищення та продажу води колективного користування в
безпосередній близькості від місць проживання населення.
При складанні дайджесту використана інформація з періодичних видань:
“Корреспондент”, “Експедиція XXI”, “Факты и
комментарии”.
Дайджест розраховано на
широке коло читачів, а також на тих, хто цикавиться екологією.
Олег Шанковський
Блакитне золото. Брак питної води створює новий високодохідний ринок з її транспортування
В останні дні 2013 року російське міністерство економічного розвитку представило на суд публіки новий проект національної експортної стратегії країни, покликаний знизити залежність Росії від продажів нафти і газу. Для досягнення цієї мети відомство, крім іншого, запропонувало звернути увагу на можливість масового експорту хутра, ягід, горіхів, а також прісної води.
Останній пункт викликав особливий інтерес й активні дискусії в ЗМІ та у вчених колах, адже Росія володіє величезним запасом прісної води – 10% усього світового обсягу, – поступаючись за цим показником лише Бразилії. Що стосується поверхневих вод, то одне тільки озеро Байкал містить 20% всього світового запасу цього ресурсу.
Потенційний ринок збуту також величезний. За даними ООН, одна шоста частина населення Землі не має доступу до чистої питної води, а одна третина – до води для побутових потреб. За інформацією вчених, в останні 100 років споживання цього ресурсу зростало вдвічі швидше, ніж чисельність населення планети, і є всі підстави припускати, що ця тенденція лише посилиться. Згідно з прогнозом ООН, до 2025 року, якщо не будуть вжиті заходи, без води можуть залишитися 3 млрд осіб, а дві третини населення Землі відчуватимуть її брак.
На цей момент найбільше від нестачі води потерпають жителі Африки на південь від Сахари, Південної та Східної Азії, а також, меншою мірою, деяких країн Латинської Америки і Карибського басейну. За даними ВООЗ, лише дві основні хвороби, що провокуються поганою якістю води, – діарея і малярія – разом щорічно вбивають близько 4 млн осіб, 90% з яких – діти до п'яти років. Згідно з даними звіту Світового банку від 2007 року, країнам, що потерпають від нестачі або поганої якості води, ця проблема щорічно коштує 0,5-2,5% ВВП.
Авторитетне спеціалізоване видання Global Water Intelligence оцінило щорічний ринок прісної води в суму від $ 425 до $ 700 млрд.
І поки Росія лише замислюється про те, чи можуть її водні запаси стати стратегічним експортним продуктом, безліч компаній, учених і цілих країн по всьому світу вже активно розробляють і втілюють у життя найрізноманітніші варіанти доправлення чистої води від тих, у кого вона в надлишку, до тих, хто її гостро потребує.
Потенційний ринок збуту також величезний. За даними ООН, одна шоста частина населення Землі не має доступу до чистої питної води, а одна третина – до води для побутових потреб. За інформацією вчених, в останні 100 років споживання цього ресурсу зростало вдвічі швидше, ніж чисельність населення планети, і є всі підстави припускати, що ця тенденція лише посилиться. Згідно з прогнозом ООН, до 2025 року, якщо не будуть вжиті заходи, без води можуть залишитися 3 млрд осіб, а дві третини населення Землі відчуватимуть її брак.
На цей момент найбільше від нестачі води потерпають жителі Африки на південь від Сахари, Південної та Східної Азії, а також, меншою мірою, деяких країн Латинської Америки і Карибського басейну. За даними ВООЗ, лише дві основні хвороби, що провокуються поганою якістю води, – діарея і малярія – разом щорічно вбивають близько 4 млн осіб, 90% з яких – діти до п'яти років. Згідно з даними звіту Світового банку від 2007 року, країнам, що потерпають від нестачі або поганої якості води, ця проблема щорічно коштує 0,5-2,5% ВВП.
Авторитетне спеціалізоване видання Global Water Intelligence оцінило щорічний ринок прісної води в суму від $ 425 до $ 700 млрд.
І поки Росія лише замислюється про те, чи можуть її водні запаси стати стратегічним експортним продуктом, безліч компаній, учених і цілих країн по всьому світу вже активно розробляють і втілюють у життя найрізноманітніші варіанти доправлення чистої води від тих, у кого вона в надлишку, до тих, хто її гостро потребує.
Мокра справа
Маленьке містечко Сітка з населенням близько 9 тис. осіб, розташоване на острові Баранова Олександрівського архіпелагу на Алясці, славиться наявністю найчистішої води у своєму величезному Блакитному озері, а також багаторічними спробами налагодити масовий експорт цього ресурсу.
Сітка стала першим містом у світі, яка вибудувала для цієї мети спеціальну інфраструктуру – трубопровід від озера до порту. Місцева влада укладала контракти з кількома компаніями, які брали на себе зобов'язання експортувати сіткінську воду в промислових кількостях (одна з них, S2C Global, навіть обіцяла доставляти воду із Сітки до Індії за кінцевою ціною 55 коп. за 1 л).
На цей момент ексклюзивними правами на продаж вод Блакитного озера володіє компанія True Alaska Bottling (TAB), яка вже займається будівництвом хабу для подання води з трубопроводу в танкери, а також домовляється з великими транспортними компаніями про виділення суден.
За словами керівника TAB Террі Треппа, співпрацею з його компанією вже зацікавилося безліч перевізників і портів по всьому світу. Трепп упевнений, що зростання в різних регіонах світу потреби в прісній воді вже скоро дозволить сформувати новий величезний ринок і перетворить ідею глобальної торгівлі водою на реальність.
Саме ж місто Сітка у разі продажів води навіть за мінімальною ціною розраховує заробляти від $26 млн до $90 млн на рік. Для порівняння: загальний бюджет міста та двох навколишніх муніципалітетів у 2013 році склав $68 млн.
Звичайно ж, Аляска зі своїми водними амбіціями не самотня. Ще у 2008 році віце-президент і провідний економіст Монреальського економічного інституту Марсель Бойї презентував докладну доповідь: згідно з нею, канадська провінція Квебек, 97% поновлюваного водного ресурсу якої не використовується і потрапляє в океан, могла б заробляти близько $ 6,5 млрд на рік, продаючи навіть невелику кількість цієї води.
«Відповідальне використання водних ресурсів стає справою континентальних і навіть планетарних масштабів і може створити унікальну можливість для розвитку і збагачення [Квебеку]», – наголошував Бойї.
У травні 2012 року Таджикистан, що володіє двома третинами всіх прісних вод Центральної Азії, знайшов їм прибуткове застосування – він домовився з Іраном про будівництво парного трубопроводу між країнами, по якому в Таджикистан поставлятиметься нафта, а в Іран, що страждає від посух, – питна вода. Таким чином Душанбе отримав не тільки нову статтю доходів, а й знайшов спосіб частково прибрати воду з небезпечно переповненого Сарезького озера.
Туреччина, один зі світових лідерів на ринку прісної води з річним оборотом $1,8 млрд, у кінці 2013-го почала будівництво найдовшого у світі водопроводу, який зв'яже країну з контрольованим нею Північним Кіпром. Очікується, що труба завдовжки 107 км і вартістю $ 484 млн вирішить проблему браку прісної води на острові.
У 2004 році Туреччина також уклала контракт з Ізраїлем на постачання 50 млн кубометрів води на рік протягом 20 років. Ізраїль був готовий купувати турецьку воду за ціною $ 0,7 за кубометр. Для порівняння: середня вартість того самого обсягу російського газу для Європи у 2013-му була майже вдвічі нижчою – $ 0,38 .
Пізніше країни домовилися побудувати для цих цілей спеціальний трубопровід, але напад ізраїльських військових на Флотилію свободи у 2010 році, внаслідок якого загинуло дев'ять турків, призвів до розриву дипломатичних відносин між державами і заморожування проекту.
Сітка стала першим містом у світі, яка вибудувала для цієї мети спеціальну інфраструктуру – трубопровід від озера до порту. Місцева влада укладала контракти з кількома компаніями, які брали на себе зобов'язання експортувати сіткінську воду в промислових кількостях (одна з них, S2C Global, навіть обіцяла доставляти воду із Сітки до Індії за кінцевою ціною 55 коп. за 1 л).
На цей момент ексклюзивними правами на продаж вод Блакитного озера володіє компанія True Alaska Bottling (TAB), яка вже займається будівництвом хабу для подання води з трубопроводу в танкери, а також домовляється з великими транспортними компаніями про виділення суден.
За словами керівника TAB Террі Треппа, співпрацею з його компанією вже зацікавилося безліч перевізників і портів по всьому світу. Трепп упевнений, що зростання в різних регіонах світу потреби в прісній воді вже скоро дозволить сформувати новий величезний ринок і перетворить ідею глобальної торгівлі водою на реальність.
Саме ж місто Сітка у разі продажів води навіть за мінімальною ціною розраховує заробляти від $26 млн до $90 млн на рік. Для порівняння: загальний бюджет міста та двох навколишніх муніципалітетів у 2013 році склав $68 млн.
Звичайно ж, Аляска зі своїми водними амбіціями не самотня. Ще у 2008 році віце-президент і провідний економіст Монреальського економічного інституту Марсель Бойї презентував докладну доповідь: згідно з нею, канадська провінція Квебек, 97% поновлюваного водного ресурсу якої не використовується і потрапляє в океан, могла б заробляти близько $ 6,5 млрд на рік, продаючи навіть невелику кількість цієї води.
«Відповідальне використання водних ресурсів стає справою континентальних і навіть планетарних масштабів і може створити унікальну можливість для розвитку і збагачення [Квебеку]», – наголошував Бойї.
У травні 2012 року Таджикистан, що володіє двома третинами всіх прісних вод Центральної Азії, знайшов їм прибуткове застосування – він домовився з Іраном про будівництво парного трубопроводу між країнами, по якому в Таджикистан поставлятиметься нафта, а в Іран, що страждає від посух, – питна вода. Таким чином Душанбе отримав не тільки нову статтю доходів, а й знайшов спосіб частково прибрати воду з небезпечно переповненого Сарезького озера.
Туреччина, один зі світових лідерів на ринку прісної води з річним оборотом $1,8 млрд, у кінці 2013-го почала будівництво найдовшого у світі водопроводу, який зв'яже країну з контрольованим нею Північним Кіпром. Очікується, що труба завдовжки 107 км і вартістю $ 484 млн вирішить проблему браку прісної води на острові.
У 2004 році Туреччина також уклала контракт з Ізраїлем на постачання 50 млн кубометрів води на рік протягом 20 років. Ізраїль був готовий купувати турецьку воду за ціною $ 0,7 за кубометр. Для порівняння: середня вартість того самого обсягу російського газу для Європи у 2013-му була майже вдвічі нижчою – $ 0,38 .
Пізніше країни домовилися побудувати для цих цілей спеціальний трубопровід, але напад ізраїльських військових на Флотилію свободи у 2010 році, внаслідок якого загинуло дев'ять турків, призвів до розриву дипломатичних відносин між державами і заморожування проекту.
Вода в мішках
Основна причина, що стримує початок масової глобальної торгівлі прісною водою, полягає в труднощах з її доправленням у великих кількостях на довгі відстані. Для цієї мети розглядаються кілька основних способів: будівництво трубопроводів і каналів, доправлення супертанкерами, а також у спеціальних величезних мішках. Кожен з них має свої недоліки.
Перший спосіб підходить лише для близько розташованих країн, готових вкласти значні кошти у створення необхідної інфраструктури. Другий хоча і є найбільш зручним у разі перевезень на великі відстані, але може відпасти на етапі переговорів з власниками суден, для яких перевезення нафти часто виявляється більш вигідним заняттям. З цієї самої причини танкери не підходять для транспортування води на відносно короткі відстані.
Одним з потенційно найбільш ефективних методів на цей момент вважається третій – транспортування води за допомогою водяних мішків. Перший мішок, створений спеціально для транспортування великої кількості води, був придуманий американцем Террі Спреггом ще у 1980-х роках. Він являє собою гнучку циліндричну ємність довжиною 150 м і діаметром 14 м, здатну вмістити 17 тис. кубометрів води.
Іншим важливим винаходом Спрегга є надміцна «блискавка», призначена для з'єднання мішків між собою. За словами винахідника, одна баржа без проблем зможе одночасно транспортувати по океану «поїзд» з 50 мішків загальною вагою 1,3 млн т. Завдяки тому що прісна вода є легшою за морську, така конструкція не потоне.
Важливими перевагами цього методу транспортування є невеликі інвестиції у створення мішків, низькі операційні витрати, можливість застосування відносно невеликих суден, легкість логістики.
На цей момент розробкою водяних мішків займається одна з найбільших судноплавних компаній Японії – Nippon Yusen Kaisha (NYK). Між 1998 і 2002 роками Туреччина з їхньою допомогою доставляла прісну воду на Кіпр, а у 2007-му японці успішно випробували мішок нового покоління біля своїх берегів. За словами Ясухіко Такахасі, представника дослідницького підрозділу NYK – Monohakobi Technology Institute, подальшому вдосконаленню цієї технології завадила світова фінансова криза 2008 року.
«Якщо нам вдасться отримати підтримку від уряду або з інших джерел, ми зможемо зробити гігантський крок вперед», – каже Такахасі Корреспонденту.
Перший спосіб підходить лише для близько розташованих країн, готових вкласти значні кошти у створення необхідної інфраструктури. Другий хоча і є найбільш зручним у разі перевезень на великі відстані, але може відпасти на етапі переговорів з власниками суден, для яких перевезення нафти часто виявляється більш вигідним заняттям. З цієї самої причини танкери не підходять для транспортування води на відносно короткі відстані.
Одним з потенційно найбільш ефективних методів на цей момент вважається третій – транспортування води за допомогою водяних мішків. Перший мішок, створений спеціально для транспортування великої кількості води, був придуманий американцем Террі Спреггом ще у 1980-х роках. Він являє собою гнучку циліндричну ємність довжиною 150 м і діаметром 14 м, здатну вмістити 17 тис. кубометрів води.
Іншим важливим винаходом Спрегга є надміцна «блискавка», призначена для з'єднання мішків між собою. За словами винахідника, одна баржа без проблем зможе одночасно транспортувати по океану «поїзд» з 50 мішків загальною вагою 1,3 млн т. Завдяки тому що прісна вода є легшою за морську, така конструкція не потоне.
Важливими перевагами цього методу транспортування є невеликі інвестиції у створення мішків, низькі операційні витрати, можливість застосування відносно невеликих суден, легкість логістики.
На цей момент розробкою водяних мішків займається одна з найбільших судноплавних компаній Японії – Nippon Yusen Kaisha (NYK). Між 1998 і 2002 роками Туреччина з їхньою допомогою доставляла прісну воду на Кіпр, а у 2007-му японці успішно випробували мішок нового покоління біля своїх берегів. За словами Ясухіко Такахасі, представника дослідницького підрозділу NYK – Monohakobi Technology Institute, подальшому вдосконаленню цієї технології завадила світова фінансова криза 2008 року.
«Якщо нам вдасться отримати підтримку від уряду або з інших джерел, ми зможемо зробити гігантський крок вперед», – каже Такахасі Корреспонденту.
Випити з моря
Тим часом у зв'язку з усіма перерахованими вище проблемами країни, які страждають від посушливості, виходять із ситуації шляхом опріснення морської води. Це вже стало великим бізнесом – у 2012-му його обсяг оцінювався у $18,3 млрд з потенціалом зростання 5-6 % на рік. На цей момент у 120 країнах діють 17 тис. опріснювальних заводів. За словами експерта компанії Global Water Intelligence Крістофера Гассона, сьогодні від опріснення води залежить близько 1% жителів планети, і їхня кількість продовжує зростати.
Найбільше опріснену воду використовують країни Перської затоки, чия потреба в цьому ресурсі у багато разів перевершує її природне поновлення. Так, у Саудівській Аравії цей показник складає сім разів, в ОАЕ – 15 разів, у Кувейті – 20.
Однак процес опріснення є екологічно небезпечним і дуже енергоємним. У 2013 році середня вартість опріснення одного кубометра води в різних країнах коливалася від $ 0,5 до $ 1. За прогнозами Світового банку, через десять років у Південно-Західній Азії для опріснення води щорічно спалюватиметься близько 50 млн т нафти, а це десята частина всього чорного золота, що видобувається Саудівською Аравією.
Таким чином, потреба в масовому доправленні прісної води по планеті залишається актуальною.
«Так чи інакше, але скоро вода транспортуватиметься по всьому світу, як сьогодні це відбувається з нафтою», – йдеться у звіті Світового банку ще від 2004 року.
Що стосується російського проекту експорту води, то він не витримав скепсису місцевих учених і був відкликаний.
«У зв'язку з численними зауваженнями, що надійшли до представленого експертами проекту, розроблений ними документ був відправлений на доопрацювання», – заявили Корреспонденту в мінекономрозвитку Росії.
Шанковський О. Блакитне золото. Брак питної води створює новий високодохідний ринок з її транспортування // Корреспондент. - 2014. - №1 (10.01.2014).
Найбільше опріснену воду використовують країни Перської затоки, чия потреба в цьому ресурсі у багато разів перевершує її природне поновлення. Так, у Саудівській Аравії цей показник складає сім разів, в ОАЕ – 15 разів, у Кувейті – 20.
Однак процес опріснення є екологічно небезпечним і дуже енергоємним. У 2013 році середня вартість опріснення одного кубометра води в різних країнах коливалася від $ 0,5 до $ 1. За прогнозами Світового банку, через десять років у Південно-Західній Азії для опріснення води щорічно спалюватиметься близько 50 млн т нафти, а це десята частина всього чорного золота, що видобувається Саудівською Аравією.
Таким чином, потреба в масовому доправленні прісної води по планеті залишається актуальною.
«Так чи інакше, але скоро вода транспортуватиметься по всьому світу, як сьогодні це відбувається з нафтою», – йдеться у звіті Світового банку ще від 2004 року.
Що стосується російського проекту експорту води, то він не витримав скепсису місцевих учених і був відкликаний.
«У зв'язку з численними зауваженнями, що надійшли до представленого експертами проекту, розроблений ними документ був відправлений на доопрацювання», – заявили Корреспонденту в мінекономрозвитку Росії.
Шанковський О. Блакитне золото. Брак питної води створює новий високодохідний ринок з її транспортування // Корреспондент. - 2014. - №1 (10.01.2014).
Наталія Сеген
«Губит людей не пиво, губит людей вода»
Реки, моря, проливы —
Сколько от них вреда…
Губит людей не пиво,
Губит людей вода.
Пісня із к/ф «Не может быть»
Слова цієї жартівливої пісні в нашій дійсності набувають зовсім не жартівливого відтінку. Вода — джерело життя на Землі — останнім часом все частіше виступає як небезпечна речовина, здатна завдати шкоди здоров’ю людини.
Нещодавно мені розповіли таку історію. Кілька років тому нашу водопровідну воду, яка вважається в нас питною, відправили на аналіз до Європи. Фірма, що займається контролем якості води, видала свій вердикт: «У цій воді купатися не можна». Але ж ми її п’ємо! Можливо, ця історія — вигадка якогось жартівника. Але проблема питної води в Україні дійсно існує і з кожним роком стає все серйознішою.
Про якість води, яку ми п’ємо, ми запитали у першого заступника голови Всеукраїнської екологічної ліги (ВЕЛ) Тетяни Тимочко.
— Більшість українців отримує водопровідну воду із Дніпра. Ця вода вважається питною, але чи можна її пити насправді?
— Попри спад виробництва, що сприяв деякому зменшенню стічних промислових вод, річки України дуже забруднені сполуками азоту, нафтопродуктами, важкими металами. В місцях водозаборів концентрація деяких шкідливих речовин наближається до граничних величин, а в окремих випадках і перевищує їх.
Найбільшими забруднювачами українських річок, особливо в басейні Дніпра, є комунальні господарства, чорна та кольорова металургія, коксохімія та сільське господарство. Водоканали Києва, Дніпропетровська та Запоріжжя, меткомбінати Дніпродзержинська, Дніпропетровська, Запоріжжя, Кривого Рогу, Запорізька АЕС багато років стоять першими у переліку забруднювачів Дніпра.
На жаль, внаслідок господарської діяльності останнім часом ми втрачаємо глибокі водні горизонти. Великі осередки забруднених підземних вод сформувалися на Дніпропетровщині, а також на півдні України та в районі Житомир — Рівне. Причина — їхня інтенсивна безсистемна експлуатація, а також перехід високомінералізованих підземних вод із нижніх водоносних горизонтів.
Проблеми у сфері охорони вод від забруднення та виснаження не тільки не вирішуються, а й значно загострюються.
Стан питної води централізованого водозабезпечення у 12-ти областях України визнано критичним.
— Які регіони України найбільш страждають від дефіциту якісної питної води?
— За даними Держспоживзахисту, стан питної води централізованого водозабезпечення у 12-ти областях України визнано критичним, у 8-ми — незадовільним і тільки в 5-ти — задовільним. Централізованим питним водопостачанням забезпечено 450 міст, приблизно 90% селищ міського типу, а також 25% сіл. Але при цьому четверта частина очисних споруд водопровідної мережі в Україні, кожна п’ята насосна станція та половина насосних агрегатів вже відпрацювали термін експлуатації. В аварійному стані перебуває понад 37 000 км водопровідних та 14 000 км каналізаційних мереж (понад 30%). До того ж показники водоспоживання перевищують аналогічні цифри у розвинутих країнах майже утричі і становлять понад 300 л на одну особу за добу. Втрати в системах водопостачання сягають 30 — 40%, а в деяких регіонах — всі 50%.
Забруднення води в річках України уже призвело до порушення природних процесів самоочищення водних об’єктів та значно ускладнило проблему одержання якісної питної води на водопровідних станціях. А водопровідні очисні споруди, збудовані за технологіями середини минулого століття, майже не перешкоджають надходженню до води значної кількості неорганічних та органічних забруднюючих речовин, спільний вплив яких на організм людини, особливо в умовах радіаційного навантаження, загрожує здоров’ю населення. На жаль, однією з головних проблем, пов’язаних з деградацією водних об’єктів, є низька екологічна культура населення.
І все ж експерти ВЕЛ стверджують, що можливість забезпечити українців питною водою, що відповідала б стандартам, на більшості території існує. Більше того — відповідно до державних програм на сьогодні ми майже повсюдно мали б забути про цю проблему.
— Чи є в Україні ефективні технології очищення води?
— Якість питної води залежить від її складу та властивостей у джерелі, при надходженні до водопровідної мережі, у точках водозабору. Ліга давно б’є тривогу з приводу незадовільного екологічного стану більшості водних об’єктів в Україні. Недосконалими є наші технології водопідготовки, водопровідні мережі у жахливому стані — все це і є головними причинами низької якості питної води, що зумовлює погіршення здоров’я населення.
— Прокоментуйте, будь ласка, ситуацію із замором риби на Київському водосховищі.
— Це дуже серйозна екологічна проблема для цього водного об’єкту, і ті посадовці, які її допустили або через халатне ставлення до обов’язків не передбачили, мали б понести кримінальну відповідальність. Але на ситуацію водопостачання столиці вона не матиме суттєвого впливу: в разі погіршення якості дніпровської води Київ може перейти на деснянську, і, крім того, кияни можуть скористатися системою бюветів. Що стосується населених пунктів, які знаходяться по Дніпру нижче Києва і які користуються дніпровською водою, тут проблеми можуть бути дійсно серйозними, і тому МНС та санепідемслужби мають уважно відслідкувати ситуацію. Та й самим мешканцям потрібно цікавитися якістю води, яка надходить до їхніх домівок. Пам’ятайте, що органи місцевої влади зобов’язані інформувати населення про екологічну ситуацію на території, за яку вони відповідають. Тому потрібно добитися, щоб у місцевій пресі постійно висвітлювали такі питання, як стан повітря і води. І перш за все води, що потрапляє до наших осель.
— У ЗМІ з’явилася інформація, що водоканали купують додаткову кількість реагентів для очищення води. Чи не може їхнє використання погіршити якість води?
— Комунальні служби час від часу здійснюють дезінфекцію водопровідних мереж, і тоді з крана йде вода зі значним перевищенням вмісту хлору. Звичайно ж, населення має бути попереджене про такі заходи. Але чи завжди інформація доводиться до нас вчасно? На жаль, ні.
— Найкращою питною водою вважається вода із артезіанських свердловин. Чи можна забезпечити населення України такою водою?
— Система бюветів, яку реалізовано в Києві, є одним із дієвих засобів забезпечення населення якісною питною водою. Наші науковці-водники стверджують, що вода з глибин юрського періоду не потребує додаткового очищення. Однак час від часу у пресі піднімається антибюветна хвиля. Пригадуєте науково-фантастичний роман О. Бєляєва «Продавець повітря»? Слава Богу, поки що пророцтво письменника не справдилося, і, сподіваюсь, перед людством така проблема щодо повітря і не встане. А от з питною водою, на жаль, це вже відбувається. Більше того, нас намагаються привчити до думки, що цілющою вода може бути лише у пляшках. Уявіть, як збільшаться доходи «продавців води», якщо у Києві закриють бювети. Найцікавіше ж те, що саме цю підземну воду нам і продають — це у кращому разі, але ж відомі випадки, коли у лабораторіях з подивом зазначали, що бутильована вода певних фірм мало чим відрізняється від водопровідної. Останніми роками вода з поверхневих джерел стає все гіршої якості, і тому такі підземні джерела, як київське, повинні бути захищеними державою. На жаль, я знаю приклади, коли підземні водні джерела навіть у степовій частині нашої держави використовуються для промислових потреб. Натомість люди змушені вживати неякісну річкову воду і платити за це захмарні ціни. Йдеться про Західний Донбас. І знову ж таки, саме місцева влада не поспішає змінювати ситуацію, а громадяни просто мовчать, бо одні й інші залежні від бізнесменів, яких хвилює лише збагачення за рахунок використання місцевого ресурсу, а здоров’я населення мало обходить.
Суспільство має усвідомити, що підземні джерела питної води — унікальний ресурс, який потребує ощадливого використання, турботливого догляду і захисту. Лише в такому випадку ці джерела будуть невичерпними.
— У домашніх умовах можна отримати якісну воду? Чи може побутовій фільтр вирішити проблему неякісної води?
— Я б не радила громадянам взагалі вживати для пиття воду з крана без серйозного її очищення. Нині у продажу існує велика кількість фільтрів для очищення води, але багато моделей не здатні значною мірою поліпшити якість водопровідної води. Крім того, понаднормове використання фільтра ще більше забруднює воду. Тому перш ніж встановлювати фільтр, з’ясуйте склад води і вже під конкретну воду підбирайте фільтр. До речі, не варто гнатися за дорогими іноземними брендами — існують достатньо хороші, адаптовані під нашу воду розробки українських інститутів, які забезпечать прийнятну якість води.
Але я розумію, що у багатьох громадян немає коштів на якісні системи фільтрування, тому моя порада: хоча б відстоюйте воду у скляному чи емальованому посуді й обов’язково покладіть у посудину срібну монету. Таким чином вдасться значно нейтралізувати негативний вплив хлору, зменшити бактеріальне забруднення. Але довго така вода не повинна стояти і її обов’язково потрібно кип’ятити.
Луї Пастер стверджував, що людина випиває 90% своїх хвороб.
— До чого може призвести вживання неякісної питної води?
— Луї Пастер стверджував, що людина випиває 90% своїх хвороб. Питна вода та її якість істотно впливають на всі фізіологічні та біохімічні процеси, що відбуваються в організмі людини, на стан її здоров’я. Отже, можна стверджувати, що мінеральний стан води, рівень її забруднення впливає на захворюваність населення.
Води із загальною мінералізацією понад 2 г/л прискорюють процес старіння.
З водою людина отримує приблизно 1/4 добової потреби у хімічних речовинах. Встановлено, що води із загальною мінералізацією понад 2 г/л прискорюють процес старіння, тому мінеральні води варто вживати недовго і лише за призначенням. Зловживання мінералкою може спричинити захворювання нирок, печінки, а часом й серцево-судинної системи. Навіть рівень ракових захворювань вище у тих областях України, де люди змушені пити так звану «тверду» воду.
Погіршення якості питної води зумовлює високий рівень захворюваності кишковими інфекціями, гепатитом, збільшує ризик впливу на організм людини канцерогенних і мутагенних факторів. Домішки, які є в забрудненій воді, пригнічують діяльність імунної системи, підвищують ризик виникнення алергії та спричинюють розвиток тяжких хвороб.
Доведено, що питна вода з підвищеною мінералізацією негативно впливає на специфічні функції жіночого організму. Тверда вода може обумовлювати і підвищену гінекологічну захворюваність.
Відставання України від розвинутих країн за показником середньої тривалості життя та висока смертність значною мірою пов’язані зі споживанням недоброякісної питної води.
— Чи відрізняються наші норми якості питної води від норм країн Євросоюзу?
— Українські стандарти для найголовнішого продукту в житті людини — води — досі не діють, хоча вже давно розроблені. Через неможливість застосування нових стандартів, які наближені до європейських, доводиться користуватися ще радянськими. За нових стандартів ми б за нинішньої практики водоочищення залишилися взагалі без питної води. Справа в тому, що в Європі питна вода постачається зовсім не так, як вода для побутових потреб. Питне водоочищення дороге. Багаті країни не можуть собі дозволити очищувати всю воду до стандарту питної. Наші ж чиновники не налаштовані на економне використання і забезпечення високої якості води, бо фінансуються від кількості вилитого, а не від якості спожитого.
— Що потрібно робити, щоб вирішити проблему питної води в Україні? Чи можемо ми зробити так, щоб вода із Дніпра стала більш придатною для пиття?
— За запасами місцевих водних ресурсів Україна вважається однією з найменш забезпечених країн у Європі, водночас українська влада неефективно реалізує цільові програми, спрямовані на збереження водних запасів. Водовитрати, якщо порівнювати з нормами ЄС, в різних галузях економіки більше у 2,5 — 7 разів. І все ж українська природа ще має ресурси до самовідновлення. Тому потрібно вжити системні і достатньо радикальні заходи.
З метою поліпшення ситуації у питанні збереження водних угідь та якості води Всеукраїнська екологічна ліга пропонує перш за все провести інвентаризацію існуючих водних об’єктів в Україні та відновити екологічні паспорти малих річок, щоб знати «стан здоров’я» кожної і підібрати рецепти оздоровлення. Далі потрібно здійснити ґрунтовний аналіз та вдосконалити водне законодавство з урахуванням європейського досвіду, а також забезпечити його неухильне виконання. Ліга пропонує — і це наша принципова позиція — запровадити інтегроване управління водними басейнами та змінити інституційну структуру у водогосподарському комплексі, зокрема — розділити і відокремити функції регулювання, контролю та господарської діяльності. Ми вважаємо, що це сприятиме запровадженню природоохоронних механізмів, за яких економічно невигідним стануть скидання неочищених стоків у водні об’єкти та використання стратегічних запасів підземних вод для промислових потреб. І ще один важливий аспект — це налагодження діалогу між різними частинами суспільства, що забезпечить підвищення правової та екологічної культури громадян.
Сколько от них вреда…
Губит людей не пиво,
Губит людей вода.
Пісня із к/ф «Не может быть»
Слова цієї жартівливої пісні в нашій дійсності набувають зовсім не жартівливого відтінку. Вода — джерело життя на Землі — останнім часом все частіше виступає як небезпечна речовина, здатна завдати шкоди здоров’ю людини.
Нещодавно мені розповіли таку історію. Кілька років тому нашу водопровідну воду, яка вважається в нас питною, відправили на аналіз до Європи. Фірма, що займається контролем якості води, видала свій вердикт: «У цій воді купатися не можна». Але ж ми її п’ємо! Можливо, ця історія — вигадка якогось жартівника. Але проблема питної води в Україні дійсно існує і з кожним роком стає все серйознішою.
Про якість води, яку ми п’ємо, ми запитали у першого заступника голови Всеукраїнської екологічної ліги (ВЕЛ) Тетяни Тимочко.
— Більшість українців отримує водопровідну воду із Дніпра. Ця вода вважається питною, але чи можна її пити насправді?
— Попри спад виробництва, що сприяв деякому зменшенню стічних промислових вод, річки України дуже забруднені сполуками азоту, нафтопродуктами, важкими металами. В місцях водозаборів концентрація деяких шкідливих речовин наближається до граничних величин, а в окремих випадках і перевищує їх.
Найбільшими забруднювачами українських річок, особливо в басейні Дніпра, є комунальні господарства, чорна та кольорова металургія, коксохімія та сільське господарство. Водоканали Києва, Дніпропетровська та Запоріжжя, меткомбінати Дніпродзержинська, Дніпропетровська, Запоріжжя, Кривого Рогу, Запорізька АЕС багато років стоять першими у переліку забруднювачів Дніпра.
На жаль, внаслідок господарської діяльності останнім часом ми втрачаємо глибокі водні горизонти. Великі осередки забруднених підземних вод сформувалися на Дніпропетровщині, а також на півдні України та в районі Житомир — Рівне. Причина — їхня інтенсивна безсистемна експлуатація, а також перехід високомінералізованих підземних вод із нижніх водоносних горизонтів.
Проблеми у сфері охорони вод від забруднення та виснаження не тільки не вирішуються, а й значно загострюються.
Стан питної води централізованого водозабезпечення у 12-ти областях України визнано критичним.
— Які регіони України найбільш страждають від дефіциту якісної питної води?
— За даними Держспоживзахисту, стан питної води централізованого водозабезпечення у 12-ти областях України визнано критичним, у 8-ми — незадовільним і тільки в 5-ти — задовільним. Централізованим питним водопостачанням забезпечено 450 міст, приблизно 90% селищ міського типу, а також 25% сіл. Але при цьому четверта частина очисних споруд водопровідної мережі в Україні, кожна п’ята насосна станція та половина насосних агрегатів вже відпрацювали термін експлуатації. В аварійному стані перебуває понад 37 000 км водопровідних та 14 000 км каналізаційних мереж (понад 30%). До того ж показники водоспоживання перевищують аналогічні цифри у розвинутих країнах майже утричі і становлять понад 300 л на одну особу за добу. Втрати в системах водопостачання сягають 30 — 40%, а в деяких регіонах — всі 50%.
Забруднення води в річках України уже призвело до порушення природних процесів самоочищення водних об’єктів та значно ускладнило проблему одержання якісної питної води на водопровідних станціях. А водопровідні очисні споруди, збудовані за технологіями середини минулого століття, майже не перешкоджають надходженню до води значної кількості неорганічних та органічних забруднюючих речовин, спільний вплив яких на організм людини, особливо в умовах радіаційного навантаження, загрожує здоров’ю населення. На жаль, однією з головних проблем, пов’язаних з деградацією водних об’єктів, є низька екологічна культура населення.
І все ж експерти ВЕЛ стверджують, що можливість забезпечити українців питною водою, що відповідала б стандартам, на більшості території існує. Більше того — відповідно до державних програм на сьогодні ми майже повсюдно мали б забути про цю проблему.
— Чи є в Україні ефективні технології очищення води?
— Якість питної води залежить від її складу та властивостей у джерелі, при надходженні до водопровідної мережі, у точках водозабору. Ліга давно б’є тривогу з приводу незадовільного екологічного стану більшості водних об’єктів в Україні. Недосконалими є наші технології водопідготовки, водопровідні мережі у жахливому стані — все це і є головними причинами низької якості питної води, що зумовлює погіршення здоров’я населення.
— Прокоментуйте, будь ласка, ситуацію із замором риби на Київському водосховищі.
— Це дуже серйозна екологічна проблема для цього водного об’єкту, і ті посадовці, які її допустили або через халатне ставлення до обов’язків не передбачили, мали б понести кримінальну відповідальність. Але на ситуацію водопостачання столиці вона не матиме суттєвого впливу: в разі погіршення якості дніпровської води Київ може перейти на деснянську, і, крім того, кияни можуть скористатися системою бюветів. Що стосується населених пунктів, які знаходяться по Дніпру нижче Києва і які користуються дніпровською водою, тут проблеми можуть бути дійсно серйозними, і тому МНС та санепідемслужби мають уважно відслідкувати ситуацію. Та й самим мешканцям потрібно цікавитися якістю води, яка надходить до їхніх домівок. Пам’ятайте, що органи місцевої влади зобов’язані інформувати населення про екологічну ситуацію на території, за яку вони відповідають. Тому потрібно добитися, щоб у місцевій пресі постійно висвітлювали такі питання, як стан повітря і води. І перш за все води, що потрапляє до наших осель.
— У ЗМІ з’явилася інформація, що водоканали купують додаткову кількість реагентів для очищення води. Чи не може їхнє використання погіршити якість води?
— Комунальні служби час від часу здійснюють дезінфекцію водопровідних мереж, і тоді з крана йде вода зі значним перевищенням вмісту хлору. Звичайно ж, населення має бути попереджене про такі заходи. Але чи завжди інформація доводиться до нас вчасно? На жаль, ні.
— Найкращою питною водою вважається вода із артезіанських свердловин. Чи можна забезпечити населення України такою водою?
— Система бюветів, яку реалізовано в Києві, є одним із дієвих засобів забезпечення населення якісною питною водою. Наші науковці-водники стверджують, що вода з глибин юрського періоду не потребує додаткового очищення. Однак час від часу у пресі піднімається антибюветна хвиля. Пригадуєте науково-фантастичний роман О. Бєляєва «Продавець повітря»? Слава Богу, поки що пророцтво письменника не справдилося, і, сподіваюсь, перед людством така проблема щодо повітря і не встане. А от з питною водою, на жаль, це вже відбувається. Більше того, нас намагаються привчити до думки, що цілющою вода може бути лише у пляшках. Уявіть, як збільшаться доходи «продавців води», якщо у Києві закриють бювети. Найцікавіше ж те, що саме цю підземну воду нам і продають — це у кращому разі, але ж відомі випадки, коли у лабораторіях з подивом зазначали, що бутильована вода певних фірм мало чим відрізняється від водопровідної. Останніми роками вода з поверхневих джерел стає все гіршої якості, і тому такі підземні джерела, як київське, повинні бути захищеними державою. На жаль, я знаю приклади, коли підземні водні джерела навіть у степовій частині нашої держави використовуються для промислових потреб. Натомість люди змушені вживати неякісну річкову воду і платити за це захмарні ціни. Йдеться про Західний Донбас. І знову ж таки, саме місцева влада не поспішає змінювати ситуацію, а громадяни просто мовчать, бо одні й інші залежні від бізнесменів, яких хвилює лише збагачення за рахунок використання місцевого ресурсу, а здоров’я населення мало обходить.
Суспільство має усвідомити, що підземні джерела питної води — унікальний ресурс, який потребує ощадливого використання, турботливого догляду і захисту. Лише в такому випадку ці джерела будуть невичерпними.
— У домашніх умовах можна отримати якісну воду? Чи може побутовій фільтр вирішити проблему неякісної води?
— Я б не радила громадянам взагалі вживати для пиття воду з крана без серйозного її очищення. Нині у продажу існує велика кількість фільтрів для очищення води, але багато моделей не здатні значною мірою поліпшити якість водопровідної води. Крім того, понаднормове використання фільтра ще більше забруднює воду. Тому перш ніж встановлювати фільтр, з’ясуйте склад води і вже під конкретну воду підбирайте фільтр. До речі, не варто гнатися за дорогими іноземними брендами — існують достатньо хороші, адаптовані під нашу воду розробки українських інститутів, які забезпечать прийнятну якість води.
Але я розумію, що у багатьох громадян немає коштів на якісні системи фільтрування, тому моя порада: хоча б відстоюйте воду у скляному чи емальованому посуді й обов’язково покладіть у посудину срібну монету. Таким чином вдасться значно нейтралізувати негативний вплив хлору, зменшити бактеріальне забруднення. Але довго така вода не повинна стояти і її обов’язково потрібно кип’ятити.
Луї Пастер стверджував, що людина випиває 90% своїх хвороб.
— До чого може призвести вживання неякісної питної води?
— Луї Пастер стверджував, що людина випиває 90% своїх хвороб. Питна вода та її якість істотно впливають на всі фізіологічні та біохімічні процеси, що відбуваються в організмі людини, на стан її здоров’я. Отже, можна стверджувати, що мінеральний стан води, рівень її забруднення впливає на захворюваність населення.
Води із загальною мінералізацією понад 2 г/л прискорюють процес старіння.
З водою людина отримує приблизно 1/4 добової потреби у хімічних речовинах. Встановлено, що води із загальною мінералізацією понад 2 г/л прискорюють процес старіння, тому мінеральні води варто вживати недовго і лише за призначенням. Зловживання мінералкою може спричинити захворювання нирок, печінки, а часом й серцево-судинної системи. Навіть рівень ракових захворювань вище у тих областях України, де люди змушені пити так звану «тверду» воду.
Погіршення якості питної води зумовлює високий рівень захворюваності кишковими інфекціями, гепатитом, збільшує ризик впливу на організм людини канцерогенних і мутагенних факторів. Домішки, які є в забрудненій воді, пригнічують діяльність імунної системи, підвищують ризик виникнення алергії та спричинюють розвиток тяжких хвороб.
Доведено, що питна вода з підвищеною мінералізацією негативно впливає на специфічні функції жіночого організму. Тверда вода може обумовлювати і підвищену гінекологічну захворюваність.
Відставання України від розвинутих країн за показником середньої тривалості життя та висока смертність значною мірою пов’язані зі споживанням недоброякісної питної води.
— Чи відрізняються наші норми якості питної води від норм країн Євросоюзу?
— Українські стандарти для найголовнішого продукту в житті людини — води — досі не діють, хоча вже давно розроблені. Через неможливість застосування нових стандартів, які наближені до європейських, доводиться користуватися ще радянськими. За нових стандартів ми б за нинішньої практики водоочищення залишилися взагалі без питної води. Справа в тому, що в Європі питна вода постачається зовсім не так, як вода для побутових потреб. Питне водоочищення дороге. Багаті країни не можуть собі дозволити очищувати всю воду до стандарту питної. Наші ж чиновники не налаштовані на економне використання і забезпечення високої якості води, бо фінансуються від кількості вилитого, а не від якості спожитого.
— Що потрібно робити, щоб вирішити проблему питної води в Україні? Чи можемо ми зробити так, щоб вода із Дніпра стала більш придатною для пиття?
— За запасами місцевих водних ресурсів Україна вважається однією з найменш забезпечених країн у Європі, водночас українська влада неефективно реалізує цільові програми, спрямовані на збереження водних запасів. Водовитрати, якщо порівнювати з нормами ЄС, в різних галузях економіки більше у 2,5 — 7 разів. І все ж українська природа ще має ресурси до самовідновлення. Тому потрібно вжити системні і достатньо радикальні заходи.
З метою поліпшення ситуації у питанні збереження водних угідь та якості води Всеукраїнська екологічна ліга пропонує перш за все провести інвентаризацію існуючих водних об’єктів в Україні та відновити екологічні паспорти малих річок, щоб знати «стан здоров’я» кожної і підібрати рецепти оздоровлення. Далі потрібно здійснити ґрунтовний аналіз та вдосконалити водне законодавство з урахуванням європейського досвіду, а також забезпечити його неухильне виконання. Ліга пропонує — і це наша принципова позиція — запровадити інтегроване управління водними басейнами та змінити інституційну структуру у водогосподарському комплексі, зокрема — розділити і відокремити функції регулювання, контролю та господарської діяльності. Ми вважаємо, що це сприятиме запровадженню природоохоронних механізмів, за яких економічно невигідним стануть скидання неочищених стоків у водні об’єкти та використання стратегічних запасів підземних вод для промислових потреб. І ще один важливий аспект — це налагодження діалогу між різними частинами суспільства, що забезпечить підвищення правової та екологічної культури громадян.
Сеген Н. «Губит людей не пиво, губит людей вода» // Експедиція XXI. – 2010. - №4
.
Ирина Рыбинская
«Бесценной подземной водой в столице… моют машины на некоторых автомойках»
Летом жажда может застать врасплох даже самых взыскательных потребителей, ведь некачественную воду можно купить и на трассе в придорожном магазине, и даже в ближайшем к дому супермаркете. В то же время недавний случай с отравлением десятков людей в Макеевке водой из-под крана, когда в местный водопровод попали канализационные стоки, вскрыл еще одну «водную» проблему. Более полутора миллионов человек в Украине вообще не имеют доступа к питьевой воде, а значит, вынуждены покупать фасованную. Что мы покупаем под видом прозрачной, приятной на вкус живительной влаги, известно, однако, только производителю.
«ФАКТЫ» попытались разобраться, какую же воду все-таки безопасно пить.
«В цеху прямо на грязном полу были навалены пластиковые бутыли, на кранах — ржавые потеки…»
Многие уверены, что водопроводная вода — это яд, поэтому спасение в фасованной. Вода бывает питьевой (столовой), лечебно-столовой и минеральной. Питьевую воду можно употреблять ежедневно и готовить на ней еду. Чаще всего ее и «добывают» из водопровода, доочищают через мощные фильтры, после которых она становится дистиллированной, и разливают в бутыли. Некоторые производители добавляют в такую стерильную воду соли.
Часть потребителей считают, что минеральная — это та вода, которая с пузырьками. На самом деле пузырьки есть в любой газированной воде, а минеральная — продукт уникальной подземной природной лаборатории. В каждой отдельной скважине вода имеет неповторимый состав, который невозможно воспроизвести искусственно. Из этой воды по специальной технологии изготавливают лечебно-столовую. Врачи настаивают: пить такую воду следует не больше двух стаканов в сутки около 20-25 дней — при условии, что у человека в это время нет обострения хронических заболеваний. Случается, что из водопроводного крана течет минеральная вода. Например, в Миргороде. Местные жители жалуются: из-за постоянного употребления лечебной воды у детей рано портятся зубки, а взрослые страдают заболеваниями почек.
Получается, что именно питьевая вода больше всего влияет на наше здоровье? При том что в Украине, по словам главы Всеукраинской экологической лиги Татьяны Тимочко, более полутора миллионов человек вообще не имеют доступа к питьевой воде и вынуждены пользоваться привозной.
Качеством такой воды заинтересовалась столичная прокуратура, которая проверила предприятия, занимающиеся расфасовкой и продажей воды в бутылках. Как выяснилось, половина из них работали с нарушениями санитарных норм. Правоохранители обнаружили подпольный цех, где умельцы умудрились разлить 30 тысяч кубометров воды — целое озеро! По крайней мере, на водомерах, которые производители установили, очевидно, для своей «внутренней» бухгалтерии, суммарно значилась именно такая цифра. В цеху прямо на грязном полу грудой были навалены большие пластиковые бутыли, на кранах — ржавые потеки, фильтры для доочистки воды не менялись, наверное, со времен основания горе-производства. Санитарных книжек у сотрудников этого цеха не оказалось.
Из 23 пунктов доочистки питьевой воды прокуратура закрыла почти половину.
Между тем из-за очередных «перегибов» в законодательстве сейчас в Украине фактически вне закона вся детская фасованная вода.
— Согласно новым санитарным правилам и нормам (СаНПины), вся фасованная детская вода должна продаваться исключительно в стеклянной таре, — говорит менеджер компании «Хипп» Галина Грубляк. — Но поднять стеклянную бутыль с пятью литрами воды женщинам трудно. К тому же разлив воды в стеклянную тару приведет к ее подорожанию в три-четыре раза. Если такая бутылочка будет стоить около 12 гривен, мамы перейдут на «взрослую» воду.
По словам Галины Грубляк, после того как в марте компания не смогла продлить гигиеническое заключение Минздрава, детская вода, которая добывается в Закарпатье в селе Кибляры, исчезла из магазинов, а завод по ее производству пришлось остановить. Воду других производителей из магазинов прокуратура может в любой момент изъять. Поправки к СаНПинам уже зарегистрированы, но не рассмотрены. Хотя ни в одной стране мира нет таких требований к детской воде, как в Украине. В Европе просто сертифицируется каждая партия пластика, из которого изготавливается тара для детской воды.
— Нет такого понятия «детская вода», это рекламный ход производителей, — убежден академик Владислав Гончарук, директор Института коллоидной химии и химии воды имени А. В. Думанского НАН Украины. — Почти все фасованные воды токсичны по разным причинам. Потому что в них вводят консерванты, причем самой разной природы. На сегодня известны тысячи видов антибиотиков, которыми лечат болезни, и желательно не более пяти дней. А здоровому человеку ежедневно принимать их ни к чему. Антибиотики начинают убивать микрофлору желудочно-кишечного тракта.
— Вы проверяли в лаборатории на степень токсичности наиболее распространенные в Украине и России питьевые фасованные негазированные воды. Какие получились результаты?
— Всего протестировали 41 марку и их можно классифицировать по четырем категориям: безопасные, небезопасные (обратимая токсичность), опасные и очень токсичные воды. В водопроводной воде и в воде «Горная вершина» наши рыбки погибли. Лишь одна фасованная вода оказалась безопасной. Но эту торговую марку очень часто подделывают…
— То есть фасованная вода не соотвествует нормам безопасности?
— Говорить о соответствии бессмысленно, ведь в Украине нет ГОСТов на воду, а соответственно, и контроля. За последние три года поменяли около десятка председателей Госстандарта и несколько министров здравоохранения. Но ГОСТы так и не приняты. Значит, причина не в человеческом факторе. Очевидно, это целенаправленная политика.
— Возможно, новые СаНПины хоть как-то улучшат ситуацию?
— Нигде в мире СаНПинов, кроме России, не существует. Их ввели еще при СССР на случай катаклизмов с водой. Это временные нормативы, а Украина сейчас живет именно по ним. Даже советский ГОСТ, который отменили год назад, не соблюдается.
— Что вы предлагаете такого неудобного для чиновников, если они препятствуют введению разработанных вами ГОСТов?
— Я предлагаю вообще убрать все химические и микробиологические показатели. Качество воды мы определяем на клеточном уровне. Для биотеста берем либо обычную украинскую пшеницу, лук либо рыбок и смотрим, как реагируют их клетки. Любой токсин моментально определяется. Те же e-coli, из-за которых сейчас в Западной Европе столько людей пострадало. А в прошлом году, когда был мор рыбы на Киевском водохранилище, официальные лаборатории проводили пробы воды и заявляли, что она соответствует ГОСТу.
Дело в том, что трупного яда в ГОСТе не предусмотрено. Стало быть, и методов контроля нет. А наш биотест (например, рыбки) реагирует мгновенно. Метод предельно прост, основан на анализе крови рыбки и им могут пользоваться даже в сельских больницах, школах, ветеринарных лабораториях. Если за четыре дня рыбка не погибла, значит острой токсичности в воде нет. Но это не значит, что вода безупречна. По формуле крови можно видеть перемены, из-за которых начинаются такие болезни, как рак. Причем стандартные методы, предлагаемые Минздравом (с аналитическим оборудованием, анализом 70 компонентов), это абсурдная и очень дорогостоящая работа. Американцы проверяют водопроводную воду по 102 компонентам, а всего их известно более 57 миллионов. И что, у американцев лучше вода? На наших биотестах в американской воде рыбки гибнут, как и в нашей. Все ученые мира, работающие в этой области, меня поддерживают, но негласно. Они боятся быть выкинутыми на улицу.
— А как вы предлагаете очищать воду?
— Я настаиваю на том, что водопроводная вода в принципе не может быть питьевой. Значит, питьевую воду нужно готовить непосредственно перед употреблением. Достаточно трех литров в день на человека. Сегодня водоканалы готовят воду из расчета более 350 литров на человека в сутки, не разграничивая ее на питьевую и техническую. В Борисполе нынче действуют четыре мои установки по доочистке воды. Люди приходят к ним, как к бювету, и набирают питьевую воду. А в столичном Охматдете по нашему методу воду очищают уже почти 20 лет. Пока никто не жаловался.
— Правда ли, что в Киеве каждый пятый литр воды — артезианский, но люди этого не ощущают, потому что и речная и артезианская воды на этапе очистки смешиваются. Не проще ли эту артезианскую воду дать людям для питья?
— Вы слегка упрощаете, но схема примерно такая. Артезианская вода — конкурент для фасованной воды в магазинах.
— Вы были инициатором бесплатных бюветов в Киеве в 1990 году и настояли на том, чтобы эта вода не хлорировалась?
— Да. Хотя первые скважины появились в Киеве сто лет назад. Я и сейчас настаиваю, что за питьевой водой надо ходить к бювету, как в магазин за молоком и хлебом, — каждый день! А в трубах не может быть хорошей воды ни в Америке, ни в России, ни в Украине. Качественной водой может быть только родниковая или колодезная, если рядом нет выгребных ям. Но, к сожалению, почти вся поверхностная вода загрязнена человеком и требует доочистки. У меня дома уже 12 лет стоит моя установка по доочистке киевской водопроводной воды. Увы, судя по всему, государству она не нужна…
До недавнего времени у киевлян была замечательная возможность бесплатно брать чистую воду из бюветов. Прокуратура установила, что последние полгода эти источники фактически никем не обслуживаются. Всего в столице 204 бювета, но только 17 из них переданы на баланс специализированного предприятия «Киевкоммунсервис», которое с декабря прошлого года должно ремонтировать и чистить артезианские комплексы. Получается порочный круг: санэпидстанция после своих проверок закрывает половину бюветов. Ведь вода в трубах застаивается, надо ставить фильтры для ее очистки, но делать это некому. А люди вынуждены покупать фасованную воду сомнительного качества.
Зато бесценной подземной водой в столице… моют машины на некоторых автомойках.
— Два года на автозаправочном комплексе, что на Столичном шоссе, из незаконно пробуренной скважины добывались подземные пресные воды, — рассказал прокурор Киева Анатолий Мельник. — Против директора комплекса было возбуждено уголовное дело по статьям «Нарушение правил охраны недр на территории природно-заповедного фонда» и «Превышение служебных полномочий». Всего по результатам прокурорской проверки было закрыто 20 автомоек! Помимо того, установлено, что в столице более 400 предприятий, использующих подземные воды, тогда как разрешение на этот вид деятельности получили лишь 107.
Можно лишь догадываться, на что еще расходуется чистая подземная вода. По словампрокурора Дарницкого района Киева Константина Кузьмина, из пяти проверенных скважин все пять пришлось закрыть: либо вода разливалась некачественная, либо у предпринимателей отсутствовали разрешительные документы. Сейчас в районе проверяют все имеющиеся водные скважины.
«ФАКТЫ» попытались разобраться, какую же воду все-таки безопасно пить.
«В цеху прямо на грязном полу были навалены пластиковые бутыли, на кранах — ржавые потеки…»
Многие уверены, что водопроводная вода — это яд, поэтому спасение в фасованной. Вода бывает питьевой (столовой), лечебно-столовой и минеральной. Питьевую воду можно употреблять ежедневно и готовить на ней еду. Чаще всего ее и «добывают» из водопровода, доочищают через мощные фильтры, после которых она становится дистиллированной, и разливают в бутыли. Некоторые производители добавляют в такую стерильную воду соли.
Часть потребителей считают, что минеральная — это та вода, которая с пузырьками. На самом деле пузырьки есть в любой газированной воде, а минеральная — продукт уникальной подземной природной лаборатории. В каждой отдельной скважине вода имеет неповторимый состав, который невозможно воспроизвести искусственно. Из этой воды по специальной технологии изготавливают лечебно-столовую. Врачи настаивают: пить такую воду следует не больше двух стаканов в сутки около 20-25 дней — при условии, что у человека в это время нет обострения хронических заболеваний. Случается, что из водопроводного крана течет минеральная вода. Например, в Миргороде. Местные жители жалуются: из-за постоянного употребления лечебной воды у детей рано портятся зубки, а взрослые страдают заболеваниями почек.
Получается, что именно питьевая вода больше всего влияет на наше здоровье? При том что в Украине, по словам главы Всеукраинской экологической лиги Татьяны Тимочко, более полутора миллионов человек вообще не имеют доступа к питьевой воде и вынуждены пользоваться привозной.
Качеством такой воды заинтересовалась столичная прокуратура, которая проверила предприятия, занимающиеся расфасовкой и продажей воды в бутылках. Как выяснилось, половина из них работали с нарушениями санитарных норм. Правоохранители обнаружили подпольный цех, где умельцы умудрились разлить 30 тысяч кубометров воды — целое озеро! По крайней мере, на водомерах, которые производители установили, очевидно, для своей «внутренней» бухгалтерии, суммарно значилась именно такая цифра. В цеху прямо на грязном полу грудой были навалены большие пластиковые бутыли, на кранах — ржавые потеки, фильтры для доочистки воды не менялись, наверное, со времен основания горе-производства. Санитарных книжек у сотрудников этого цеха не оказалось.
Из 23 пунктов доочистки питьевой воды прокуратура закрыла почти половину.
Между тем из-за очередных «перегибов» в законодательстве сейчас в Украине фактически вне закона вся детская фасованная вода.
— Согласно новым санитарным правилам и нормам (СаНПины), вся фасованная детская вода должна продаваться исключительно в стеклянной таре, — говорит менеджер компании «Хипп» Галина Грубляк. — Но поднять стеклянную бутыль с пятью литрами воды женщинам трудно. К тому же разлив воды в стеклянную тару приведет к ее подорожанию в три-четыре раза. Если такая бутылочка будет стоить около 12 гривен, мамы перейдут на «взрослую» воду.
По словам Галины Грубляк, после того как в марте компания не смогла продлить гигиеническое заключение Минздрава, детская вода, которая добывается в Закарпатье в селе Кибляры, исчезла из магазинов, а завод по ее производству пришлось остановить. Воду других производителей из магазинов прокуратура может в любой момент изъять. Поправки к СаНПинам уже зарегистрированы, но не рассмотрены. Хотя ни в одной стране мира нет таких требований к детской воде, как в Украине. В Европе просто сертифицируется каждая партия пластика, из которого изготавливается тара для детской воды.
— Нет такого понятия «детская вода», это рекламный ход производителей, — убежден академик Владислав Гончарук, директор Института коллоидной химии и химии воды имени А. В. Думанского НАН Украины. — Почти все фасованные воды токсичны по разным причинам. Потому что в них вводят консерванты, причем самой разной природы. На сегодня известны тысячи видов антибиотиков, которыми лечат болезни, и желательно не более пяти дней. А здоровому человеку ежедневно принимать их ни к чему. Антибиотики начинают убивать микрофлору желудочно-кишечного тракта.
— Вы проверяли в лаборатории на степень токсичности наиболее распространенные в Украине и России питьевые фасованные негазированные воды. Какие получились результаты?
— Всего протестировали 41 марку и их можно классифицировать по четырем категориям: безопасные, небезопасные (обратимая токсичность), опасные и очень токсичные воды. В водопроводной воде и в воде «Горная вершина» наши рыбки погибли. Лишь одна фасованная вода оказалась безопасной. Но эту торговую марку очень часто подделывают…
— То есть фасованная вода не соотвествует нормам безопасности?
— Говорить о соответствии бессмысленно, ведь в Украине нет ГОСТов на воду, а соответственно, и контроля. За последние три года поменяли около десятка председателей Госстандарта и несколько министров здравоохранения. Но ГОСТы так и не приняты. Значит, причина не в человеческом факторе. Очевидно, это целенаправленная политика.
— Возможно, новые СаНПины хоть как-то улучшат ситуацию?
— Нигде в мире СаНПинов, кроме России, не существует. Их ввели еще при СССР на случай катаклизмов с водой. Это временные нормативы, а Украина сейчас живет именно по ним. Даже советский ГОСТ, который отменили год назад, не соблюдается.
— Что вы предлагаете такого неудобного для чиновников, если они препятствуют введению разработанных вами ГОСТов?
— Я предлагаю вообще убрать все химические и микробиологические показатели. Качество воды мы определяем на клеточном уровне. Для биотеста берем либо обычную украинскую пшеницу, лук либо рыбок и смотрим, как реагируют их клетки. Любой токсин моментально определяется. Те же e-coli, из-за которых сейчас в Западной Европе столько людей пострадало. А в прошлом году, когда был мор рыбы на Киевском водохранилище, официальные лаборатории проводили пробы воды и заявляли, что она соответствует ГОСТу.
Дело в том, что трупного яда в ГОСТе не предусмотрено. Стало быть, и методов контроля нет. А наш биотест (например, рыбки) реагирует мгновенно. Метод предельно прост, основан на анализе крови рыбки и им могут пользоваться даже в сельских больницах, школах, ветеринарных лабораториях. Если за четыре дня рыбка не погибла, значит острой токсичности в воде нет. Но это не значит, что вода безупречна. По формуле крови можно видеть перемены, из-за которых начинаются такие болезни, как рак. Причем стандартные методы, предлагаемые Минздравом (с аналитическим оборудованием, анализом 70 компонентов), это абсурдная и очень дорогостоящая работа. Американцы проверяют водопроводную воду по 102 компонентам, а всего их известно более 57 миллионов. И что, у американцев лучше вода? На наших биотестах в американской воде рыбки гибнут, как и в нашей. Все ученые мира, работающие в этой области, меня поддерживают, но негласно. Они боятся быть выкинутыми на улицу.
— А как вы предлагаете очищать воду?
— Я настаиваю на том, что водопроводная вода в принципе не может быть питьевой. Значит, питьевую воду нужно готовить непосредственно перед употреблением. Достаточно трех литров в день на человека. Сегодня водоканалы готовят воду из расчета более 350 литров на человека в сутки, не разграничивая ее на питьевую и техническую. В Борисполе нынче действуют четыре мои установки по доочистке воды. Люди приходят к ним, как к бювету, и набирают питьевую воду. А в столичном Охматдете по нашему методу воду очищают уже почти 20 лет. Пока никто не жаловался.
— Правда ли, что в Киеве каждый пятый литр воды — артезианский, но люди этого не ощущают, потому что и речная и артезианская воды на этапе очистки смешиваются. Не проще ли эту артезианскую воду дать людям для питья?
— Вы слегка упрощаете, но схема примерно такая. Артезианская вода — конкурент для фасованной воды в магазинах.
— Вы были инициатором бесплатных бюветов в Киеве в 1990 году и настояли на том, чтобы эта вода не хлорировалась?
— Да. Хотя первые скважины появились в Киеве сто лет назад. Я и сейчас настаиваю, что за питьевой водой надо ходить к бювету, как в магазин за молоком и хлебом, — каждый день! А в трубах не может быть хорошей воды ни в Америке, ни в России, ни в Украине. Качественной водой может быть только родниковая или колодезная, если рядом нет выгребных ям. Но, к сожалению, почти вся поверхностная вода загрязнена человеком и требует доочистки. У меня дома уже 12 лет стоит моя установка по доочистке киевской водопроводной воды. Увы, судя по всему, государству она не нужна…
До недавнего времени у киевлян была замечательная возможность бесплатно брать чистую воду из бюветов. Прокуратура установила, что последние полгода эти источники фактически никем не обслуживаются. Всего в столице 204 бювета, но только 17 из них переданы на баланс специализированного предприятия «Киевкоммунсервис», которое с декабря прошлого года должно ремонтировать и чистить артезианские комплексы. Получается порочный круг: санэпидстанция после своих проверок закрывает половину бюветов. Ведь вода в трубах застаивается, надо ставить фильтры для ее очистки, но делать это некому. А люди вынуждены покупать фасованную воду сомнительного качества.
Зато бесценной подземной водой в столице… моют машины на некоторых автомойках.
— Два года на автозаправочном комплексе, что на Столичном шоссе, из незаконно пробуренной скважины добывались подземные пресные воды, — рассказал прокурор Киева Анатолий Мельник. — Против директора комплекса было возбуждено уголовное дело по статьям «Нарушение правил охраны недр на территории природно-заповедного фонда» и «Превышение служебных полномочий». Всего по результатам прокурорской проверки было закрыто 20 автомоек! Помимо того, установлено, что в столице более 400 предприятий, использующих подземные воды, тогда как разрешение на этот вид деятельности получили лишь 107.
Можно лишь догадываться, на что еще расходуется чистая подземная вода. По словампрокурора Дарницкого района Киева Константина Кузьмина, из пяти проверенных скважин все пять пришлось закрыть: либо вода разливалась некачественная, либо у предпринимателей отсутствовали разрешительные документы. Сейчас в районе проверяют все имеющиеся водные скважины.
Рыбинская И. «Бесценной подземной водой в столице… моют машины на некоторых автомойках» // Факты и комментарии. – 2011. - №109 (21.06)
Комментариев нет:
Отправить комментарий