Блиц-опрос "Чим для Вашої родини є День Перемоги"

«Історія не прощає, коли неї забувають, 

і що гірше всього віддають. 

І нехай не думають, що мертві не чують, 

коли про їх нащадки говорять…»

Н. Майорів

Сімдесят років відділяють нас від героїчної Перемоги над силами нацизму в найбільшій за своїми масштабами світовій війні.

Якою дорогою ціною далась Перемога! Скільки життів забрала ця страшна війна! Скільки доль зруйнувала вона! Нема жодної сім’ї в Україні, якої б не торкнулась війна своїм чорним крилом.

Ми запитали у користувачів абонементу ЦМБ: “Що для Вас означає свято Перемоги? Відзначаєте його у своїй родині? Чи є у вашій сім’ї фронтовики, трудівники тилу, діти війни, в’язні концтаборів?”

Євген Олексійович, 65 років, пенсіонер:

– Праздник, который считаю главным в своей жизни. Без победы над этой чумой, нацизмом, не было бы нас, наших праздников, не было бы жизни человеческой. Мать моей жены относится к детям войны.

Валентина Володимирівна. 63 роки, пенсіонерка:

– Свято Перемоги означає для мене і всієї моєї родини перемогу радянських людей над нацистськими окупантами, перемогу сил добра над силами зла. Це свято відзначаємо, згадуємо загиблих родичів, поздоровляємо ще живих. Моя мати була трудівником тилу. Мій дід воював, був у полоні в Німеччині.

Любов Миколаївна. 41 рік, домогосподарка:

– Для нашей семьи 9 Мая – это праздник. Отмечаем с большим уважением и трепетом. Мой дед погиб при переправе через р. Днепр при обороне Киева.

Людмила Григорівна, 72 роки, пенсіонерка

– Это день памяти миллионов погибших людей. В своей семье, конечно, отмечаем. Были фронтовики, но все умерли. Я сама родилась в годы войны, и хорошо помню послевоенное время.

Ольга Григорівна, 44 роки, домогосподарка:

– Так, відзначаємо, шануємо пам’ять. В концтаборі була моя прабабуся.

Оксана, 23 роки, держслужбовець:

– Мы всегда отмечаем День Победы. Мой дед с 13 лет стоял за станком на военном заводе. Мой прадед ушел в первые дни войны на фронт, вернулся в 47 году. В этот день мы собираемся за столом у бабушки, слушаем ее рассказы о войне.

Валерій Іванович, 60 років, пенсіонер:

– Нічого не означає. Всі померли.

Ніна Іванівна, 78 років, пенсіонерка:

– Я в шестилетнем возрасте попала в концлагерь. Отец был военным врачом, погиб в 1943 году под Киевом при форсировании р. Днепр. Нас было семеро детей в семье, все выжили, День Победы для меня второй день рождения! В нашей семье свято относятся к этому Великому Дню!

Володимир, 42 роки, шахтар:

– В нашей семье День Победы отмечаем. Как можно забыть отдавшего свою жизнь деда при обороне Ленинграда? К сожалению, в живых уже никого нет. В этот день мы поминаем погибших и желаем мира всем людям земли.

Лідія Іванівна, 79 років , пенсіонерка:

– Для меня, нашей семьи День Победы – дань памяти погибшим и выстоявшим в этой страшной войне. Когда отец ушел на фронт, нас осталось пятеро детей, старшему было 8 лет. Помню оккупацию, нечего было есть. Собирали птичьи яйца, запекали в костре, ели какие-то корешки. Отец дошел до Прибалтики, был связистом, награжден Орденом Красной Звезды. Живым надо помнить уроки истории, нельзя забывать сколько горя принесла та война в каждую семью.

Страшні сліди залишила війна. В ті роки в Україні загинув кожен п’ятий громадянин. Хто візьметься підрахувати, скільки вони могли б зробити, скільки могли б пізнати радісних хвилин…

Героїзм минулих подій гострим болем озивається в нашіх серцях. Тому всі чесні люди розумыють, що найкращим пам’ятником загиблим буде мир і дружба між народами, свобода і щастя кожної людини.