Био-библиографический указатель "Я вірю в нашу безконечність"

Від упорядника

В 2015 р. виповнилося б 75 років видатній особистості української літератури, поетесі, нашій землячці Ганні Павлівні Світличній. Її недарма порівнюють з Лесею Українкою - титанічна праця душі і розуму, яка вивела Ганну Світличну на поетичний олімп – взірець незбагненної мужності та самопожертви. З семи років прикута до ліжка тяжкою недугою, освіту здобувала самотужки. Вона рано почала писати, поезія була єдиною її розрадою. 1961 року вийшла перша ії книжка поезій «Стежки неходжені весняні», численні рецензії і відгуки на яку засвідчили: з'явився поет. Наступного ж року Ганну Світличну було прийнято до Спілки письменників України.

Книжки виходили одна за одною: «Золоте перевесло» (1963), «Сонячні причали» (1966). «Дозрівання» (1969). «Кольори» (1970). За книгу «Літозбір» (1973) вона була ушанована республіканською літературною премією імені Миколи Островського. Цю збірку пізніше перевидали в російському перекладі. 16 книжок віршів, численні публікації у збірниках, журналах «Вітчизна», «Дніпро», «Прапор», республіканських і місцевих газетах — ось творча спадщина поетеси, яка передчасно, у 1995 році, пішла з життя.

Її біографія — в її віршах. У них перелились думки, почуття, переживання, в них втілилась душа слабкої фізично, але сильної духом жінки.

Видання складається з 4 розділів:

1 розділ містить у собі статті про життя та творчість поетеси;

2 розділ – відомості про видання творів Г.П. Світличної;

3 розділ – перелік книжкових джерел про поетесу;

4 розділ – статті з періодичних видань, присвячені письменниці. І навіть, якщо не всі з наведених статей зберіглися в фондах бібліотеки, перелік дає уявлення про життєвий та творчий шлях Ганни Павлівни Світличної. 

Бібліографічні джерела розташовані в зворотній хронології.

Відбір джерел закінчено вереснем 2014 р.

Видання може бути корисним учителям, бібліотекарям, школярам, а також усім, хто цікавиться діяльністю Г. П. Світличної.

Життя і творчість Ганни Павловни Світличної

Мартинова С.

Ганна Світлична 

Ганна Світлична Ганна Світлична – особистість в українській літературі феноменальна. Життя її гідне подиву і захоплення навіть без принадних лаврів поета. З п'ятдесяти шести прожитих років сорок дев'ять Світлична була прикута до ліжка тяжкою хворобою, та з її чистих, пронизаних сонцем, грозою, духом степу й солончаків поезій навряд чи хто з непосвячених у цю долю сказав би, що їх авторка стільки років провела у чотирьох стінах. У всіх своїх книжках Ганна Світлична, за її власним висловом, "прагла навшпиньки дістати високості неба", – і це їй вдалося.

Народилася Ганна Павлівна 20 квітня 1939 р. в Павлограді. З семи років була прикута до ліжка тяжкою хворобою. Систематичну освіту почала здобувати лише з 1958 р. Того ж року з'являються перші літературні спроби.

Спочатку писала російською, а після приїзду для консультації дніпропетровського письменника Павла Трохимовича Кононенка – українською.

Павла Кононенка Світлична, між іншим, як і більшість молодих поетів-шістдесятників, вважала своїм "хрещеним батьком". Він першим помітив Ганнусю, привітав її, окрилив надією і вірою у власні сили. Він же допоміг видати першу збірочку "Стежки несходжені весняні" (1961), а згодом "Золоте перевесло" (1963), "Сонячні кларнети" (1966). "Я виросла з його віри", – скаже вона пізніше.

Хоча сама Світлична названі три збірки вважала лише шляхом до поезії, періодом шукань, все ж варто зазначити, що уже в них відчувається отой, кажучи тичининськими словами, "мотив себе перемагання", притаманний усій подальшій творчості Світличної. Вже в цих збірках думки її не зосереджуються на власних бідах, у її віршах відлунюють тривоги навколишнього світу. Навіть тоді, коли вже друкувалася і поволі позбавлялася різноманітних літературних впливів, "певний час поезія, слово були чим завгодно, тільки не активним засобом боротьби й утвердження, котрий Леся Українка визначила, як "зброю". На жаль, деякі, здавалося б, уже відкриті істини ми відкриваємо для себе окремо, своїм нелегким шляхом", – згодом зізнається Світлична в статті "Моє життя – у віршах" (1).

Осмислення поезії як "слова-зброї", "дорогоцінне і рятівне відкриття свого призначення" прийшло пізніше, з четвертою збіркою "Дозрівання" (1969), яку сама Світлична називала своєю першою книжкою. І, певно, мала рацію. Бо в ній, врешті, заговорила власним голосом і знайшла свою тему. "Дозрівання" було злетом Світличної, початком нового етапу у творчості.

Будуть на цьому етапі не лише злети, але й падіння. І завжди Світлична повертатиметься до боротьби й духовної діяльності.

У літературі Світличну завжди захоплювала ідея „вічного оновлення душі". Ця ідея "запевнила в тому, що як нескінченна матерія, так нескінченні воля людини, дух, органічна потреба у творчості" (1).

Саме потреба творчості, мабуть, і викликала появу в наступні роки ще дванадцяти збірок поезій. Є сенс назвати їх усі: "Кольори" (1970), "Доброго ранку" (для дітей, 1972), "Літозбір" (1973), "Кордони серця" (1974), "Летосбор" (переклад, 1977), "В сяйві крила" (1982), "Терновий світ" (1988), "За хвилину до вересня" (1987), "Сяйво калини" (1988), "І буде лет" (1981).

За книжку "Літозбір" Світлична удостоєна республіканської комсомольської премії імені М. Островського (1978). Дещо раніше одностайно критика назвала цю збірку одним з найбільших одкровень поетичного року.

В чому ж найхарактерніші особливості поезії Світличної, її своєрідність?

Як влучно зауважив свого часу критик С. Широков, "за всієї винятковості долі, Світлична далека від бажання повчати по праву страждання". (2). Навпаки, сама гостро відчуває потребу вдосконалюватися. Як кожна небуденна особистість, вона буває часто невдоволена наслідками своїх моральних зусиль. В одному з найхарактерніших щодо цього віршів – "Максиму Рильському" поетеса говорить про прагнення наслідувати його життя. «О, як навчитись людяності серця? Слабкій травині зрослій між камінь, як осягнути дуба височінь?» (3).

У віршах, присвячених Рильському, якого Світлична називає своїм улюбленим поетом, учителем, особливо відчутні оті сліди навчання на книжковій класиці, на яку зорієнтована вся творчість Світличної. Вона створила цілу низку справжніх перлин психологічної лірики, які не тільки гармонійністю форми, поетикою, лаконізмом, а й високою культурою почуття змушують згадати зразки класичної поезії. Зокрема, це стосується віршів про кохання.

Поезія Світличної цікава й повчальна як історія серця, яке вміє страждати так, що страждання робить його не жорстокішим, а, навпаки, гуманнішим. Розгубленості, безсиллю тут протиставлено мужність і людяність. Це, звісно, не дається легко – в тяжкому подоланні відчаю, болю, гіркоти. І кожен крок у душевному вдосконаленні, як і кожен сплеск творчості, – то свого роду виграний бій. У цій боротьбі з життєвими обставинами, а можливо, із собою, поетесі необхідна моральна підтримка. Вона шукає і знаходить її у високих зразках мужності, які виявилися в найнапруженіші моменти історії. Тож не випадково в коло героїв входять і червоний комісар, розстріляний на світанні, і жінка, що, стримуючи сльози, проводжає на фронт чоловіка.

Надійну духовну опору знаходить Світлична у духовній величі геніїв. «І вже не знаю, у чиїм житті, з ким це було, з тобою чи зі мною? На барикади мужності круті встає дзвінка поезія до бою» (4).

Це з вірша Лесі Українці, яка особливо близька поетесі своїм душевним складом і життєстійкістю. І, можливо, не без впливу вдачі й творчості великої поетеси зародилась і визріла та риса особистості ліричної героїні Світличної, яка стала для неї найорганічнішою і багато в чому визначальною.

Ця особлива риса якраз і виявляє себе в тому, що муза Світличної принципово відмовляється оспівувати страждання. Міцно вкорінився в її плоть мотив, який є чи не найціннішим у поетеси: «Та знай: хто лічбу своїх літ юначих По знаках сумних розпочне вести, той серце намарне своє позначе Зарубкою неправоти» (5).

Виголошене в цих рядках буде повторюватися і в подальших віршах Світличної.

Цілий цикл творів можна було б укласти з віршів Світличної, сповнених суму й печалі. ("Розкладу на столі вечерю...", "Спомин", "Синій сніг", "А що ж збулось?", "Згадали клени: скоро осінь" тощо). Але немає замилування сумом і печаллю, а тим більше бажання зробити їх джерелом натхнення. Всі ці поезії відбивають шлях самоусвідомлення й самовиховання ліричної героїні. Це шлях сильної вдачею людини до своєї єдино прийнятної для неї самої суті. «А я мовчала вперто і затято, Спивала вікон світло голубе. А я взяла і вигадала свято, Тебе, моя поезія, тебе!» (6).

То все вірші глибоко особистісні, а проте в них – вагомі уроки тієї ж таки мужності, цінні для нас. Недаремно слово "мужність" виникає в кожній критичній розвідці про поезію Світличної. Отож: «В дні затяжних важких своїх невдач, Коли розбито вщент усі загати, Я затамую в горлі тихий плач І солов 'я плачем не дам злякати» (7).

Є у Світличної ще яскравіша психологічна барва і ще гостріше виражена думка про небажання коритися лиху. Ось вона: «Пісне, посестрою любою Встань, мов криця, проти лиха Над бідою і над згубою Регочись, моя утіхо! Щоби сміхом грізно зборене, 3 нами лихо засміялося» (8).

"Долання сміху плачем" для Світличної свідомо вироблений моральний принцип. Тому її поезії з таким мотивом мають своє місце і свою неповторність.

Посилання:

1.           '"Моє життя у віршах". Інтерв'ю з Ганною Світличною // Ранок. – 1978. – № 10.

2.           Широков С. Вистраждане серцем // Вітчизна. – 1973. – № 2. – С. 174–179.

3.           Світлична Г. Максиму Рильському // Світлична Г. Кольори. – Дніпропетровськ, 1970. – С. 12.

4.           Світлична Г. Лесі Українці // Світлична Г. Літозбір. – К., 1973. – С. 40.

5.           Світлична Г. Кладе нам життя на чоло відмітки // Світлична Г. Літозбір. – К., 1973. – С. 51.

6.           Світлична Г. Хтось у чуттях мілких, а хтось у зрадах // Світлична Г. Зором серця. – К., 1980. – С. 12.

7.           Світлична Г. Роби своє // В сяйві крила. – К., 1982. – С. 41.

8.           Світлична Г. Пісне, посестро люба // Світлична Г. Літозбір. – К., 1973. – С. 50.

Мартинова С. Ганна Світлична. Спроба творчого портрета // Слово про літературу та письменників Придніпров’я: Нариси та есеї. – Дніпропетровськ: Дніпронига, 2005. – С. 186-189.

Чемерис В.

Гірке вино Ганни Світличної

У 1939 році в Павлограді народилася дівчинка Ганнуся – майбутня поетеса України Ганна Світлична якій, крім таланту, послано було долею тяжке горе. П’ятдесят літ горя, безперервного, щомиттєвого. Зростала Ганнуся в трудовій, майстровитій сім’ї. Мати пішла з цього світу рано, коли Ганнусі не виповнилося й тринадцяти. Батько оженився вдруге і привів у хату мачуху.

Лихо з Ганнусею трапилося року 1945‑го неждано-негадано. Спершу заболіла голова, підскочила температура, дівчина злягла. Думалось: день-два, ну тиждень – і мала стане на ноги. Не стала... Захворіла вона в шість років – з паралічем. Ні ноги, ні спина їй більше не корилися, руки теж, ріст припинився. А втім, сказали лікарі, такі довго не живуть, максимум десять років.

Вона жила, тож мусила звідтоді пити свою гірку чашу, якій ніколи не було дна. Бо звідтоді й до останньої миті свого життя (померла вона в 56 років) була прикута до ліжка. Лежала непорушо, хіба що ледь-ледь ворушилися кисті рук. Мати відмучилася з нею шість років, мачуха – тридцять. За мачухою Ганнуся, за її власним зізнанням, “і горя не знала”. Життя її минало в чотирьох стінах – домашніх або в лікарнях. Зв’язок зі світом – радіо, телебачення, телефон. Телефонний апарат стояв на спеціальній підставці. Коли він дзвонив, брала мотузочку, що лежала в неї на грудях і неслухняними мальчиками тягла до себе трубку. Голосок – тихий, дитячий – чути було кепсько, тож доводилося напружувати слух, аби почути слова, що линули наче з іншого світу чи виміру...

Жила Ганнуся трудно. Правда, влада, треба віддати їй належне, допомагала поетесі. Їй виділили у центрі міста в новому будинку трикімнатну квартиру, на тому ж поверсі поселила Ганнусиного брата з сім’єю – на випадок чого, рідні виручать. Іноді влада розщедрювалась на якусь копійчину. Допомагали – постійно – Спілка письменників України та її Літфонд.

П’ятдесят років вона пролежала прикута до ліжка – без надії і сподівань. Зовні завжди рівна, витримана, привітна, а що в неї було на душі – то вже її таємниця.

Спершу в Ганнусі зажевріла було надія на порятунок – крихітна, власне, теоретична надія. Це коли вона стала відомою не лише в своєму місті, а й у всій Україні. Влада за неї взялася, Спілка письменників, лікарі. Ні, не на те, що вона буде ходити, але ще сидітиме – так обережно їй обіцяли. Як вона мріяла про це. Не дуже багато просила вона у долі, у життя, у медицини, у Бога – лише сидіти. Може, й напівлежачи, але сидіти. Не збулося... кілька важких операцій зробили фахівці, медичні “світила”, операції болючі, тяжкі.

Не з’явилися в неї м’язи, руки-ноги так і лишилися їй непідвладними.

Вона все зрозуміла і приречено мовила “Досить! Медицина на мені потренувалася, рештки сил берегтиму для себе. Мені ще треба жити і писати, у мене стільки задумів – життя не виставить...”

Вірші почала писати в дев’ятнадцять років. Першу добірку видруковала місцева газета – то було її друге народження, щасливе за перше. Сталося так, що тоді в Павлоград приїхав з Дніпропетровська поет Павло Кононенко, котрий тільки-но повернувся із сталінських концтаборів, де відбув сімнадцять літ. У Павлоград приїхав збирати матеріал про місцевого поета-підпільника М. Шутя, страченого німцями. Прочитав у газеті вірш не відомої йому Ганни Світличної, відразу ж розшукав авторку, прийшов у її хатину, побачив її – прикуту до ліжка, маленьку, згорьовану. Вона дивилась на нього, як на несподіваного свого рятівника, посланого богом. Він був підрубаний гулагами, хворий, немолодий, йому було просто тяжко, і він ледве дістався до неї, спираючись на палицю. Побачивши, в якому стані дівчина, відразу ж удав, що все добе, що він заледве чи не богатир. А що паличка в руках... то просто... відбиватися від дівчат. Вона все зрозуміла, усміхнулася – і вони одразу ж знайшли спільну мову. Відтоді Павло Трохимович допомагав Ганнусі чим міг, вона стала для нього немовби рідною дочкою: друкував її вірші у пресі, писав їй листи, розповідав про неї у видавництві “Промінь”, запланував першу збірку віршів “Стежки неходжені весняні”, що вийшла з його ж таки передмовою. Так Україна дізналася про з’яву поетеси Ганни Світличної. Як поетеса Ганнуся швидко “пішла вгору”, стала відомою. Про неї почали писати, її охоче друкували, видавали збірку за збіркою, з’явилося вибране, премія. А збірки в неї виходили гарні, одна краще одної: “Золоте перевесло”, “Дозрівання”, “Кордони серця”, “Кольори”, “Терновий світ!, “І буде літ”, “Світо калини”, “Літозбір”. За “Літозбір” присудили премію ім. М. Островського. Ця збірка справді незвичайна – така поетична, свіжа, образна, якась не земна і земна водночас, адже у неї було своє бачення через призму її трагічності... В останні роки свого життя писана оповідання (про прозу мріяла вперто, і вона їй гарно вдавалась), друкувала в дніпропетровському часописі “Бористен”, казала, що працює над біографічною повістиною – про діда Матвія та його золоті скрині теж.

Збірка вибраного “Свято калини” вийшла у “Дніпрі” року 1988. у збірці є все, що тоді треба було мати в поетичній збірці, щоб вона вийшла: і балада про комісара, і Мавзолей Леніна, і римована агітка про прийом у партію. Є у “Святі калини” і поезія справжня, писана не для того, щоб догодити “рідні партії” – поезія високої проби.

Лежала Ганнуся головою до великого – на всю стіну – вікна. То й був її світ білий. Вона ніколи не скаржилася на долю свою.

Її не стало вранці 11 листопада 1995 року – пішна на вічний спочинок. Після мук завдовжки в півроку смерть і справді може видатись спочинком.

Прощалися павлоградці з поетесою в міському будинку культури, труну з її тілом несли вулицею актори місцевого театру. Поховали її на міському кладовищі, на алеї, де упокоїлись почесні люди Павлограда. А на могилі поставили звичайну гранитну брилу й викарбували лаконічно “Поетеса Ганна Павлівна Світлична”. І вона належить вічності, а нам належить її поезія.

Чемерис В. Гірке вино Ганни Світличної // Літературна Україна. – 1996. – 1 лют. – С. 6.

Видання творів Г. П. Світличної

Світлична Г. Незакінчена повість: Автобіографічна повість. – Дніпропетровськ: ІМА-прес. – 2005.

Світлична Г. Іній: Поезії (Зі старих зошитів). – Дніпропетровськ: Пороги, 2003. – 77 с.

Світлична Г. І буде лет. – Київ: Молодь.-1989. – 320 с.

Світлична Г.П. Свято калини: Поезії. – Київ: Дніпро, 1988. – 267 с.

Світлична Г.П. За хвилину до вересня: Поезії. – Київ: Молодь, 1987. – 108 с.

Світлична Г. Терновий світ: Поезії. – Дніпропетровськ: Промінь, 1985. – 70 с.

Світлична Г.П. В сяйві крила: Вірші та поема. – Київ: Молодь, 1982. – 136 с.

Світлична Г.П. Зором серця: Вибрані поезії. – Київ: Дніпро, 1980. – 270 с.

Світлична Г. Сьогодні і завтра: Поезії. – Київ: Радянський письменник, 1978. – 87 с.

Світлична Г. Сьогодні і завтра. – Київ: Рад.письменник.-1978. – 85 с.

Светличная А.П. Летосбор: Стихи. – Москва: Сов. Писатель, 1977.

Світлична Г. Кордони серця. – Київ: Молодь.-1974.

Світлична Г.П. Літозбір: Вибране. – Київ: Дніпро, 1973. – 158 с.

Світлична Г. Доброго ранку.- Київ: Веселка.- 1972. – 17 с.

Світлична Г. Поезії. – Дніпропетровськ: Промінь, 1970. – 68 с.

Світлична Г. Кольори: Поезії. – Дніпропетровськ: Промінь, 1970. – 72 с.

Світлична Г.П. Дозрівання: Поезії. – Київ: Молодь, 1969. – 96 с.

Світлична Г. Сонячні причали: Поезії. – Дніпропетровськ: Промінь, 1966. – 84 с.

Світлична Г.П. Золоте перевесло: Поезії. – Київ: Молодь, 1963. – 60 с.

Книжкові видання про Г.П. Світличну

Светличная Анна Павловна // Павлоград в лицах. – Днепропетровск, 2007. – С. 166-167.

Мартинова С. Ганна Світлична // Літературне Придніпров’я: Навч. посібник з хрестоматійними матеріалами до шкільних програм. В 2-х тт. Т. 2. – Дніпропетровськ: ВАТ «Дніпрокнига», 2005. – С. 623–625.

Светличная Анна Павловна: [Биография] // Писатели Днепропетровщины. – Днепропетровск, 1987. – С. 81-82.

Світлична Г.П. // Письменники радянської України. – Київ: 1981. – С. 237.

Мелодії на дві струни // Гордасевич Г. Силуети поетес: Літературні портрети. — К.: Рад. письменник, 1989. — С. 41-65. 

Г.Світлична // Наука і культура. Україна. – Київ: Знання, 1969. – С. 313.

Періодичні видання про Г.П. Світличну

Шатырева Н. Її вірші писались пломенем душі: [Биография А.П. Светличной] // ТН-Экспресс. – 2014. – №17 (24.04). – С. 8.

Кордюкова В. Ганна Світлична: “Сто червнів у мені цвіло, сто скрипок у мені бриніло...”: [До 75-річчя з дня народження] // Зоря. – 2014. – №28 (23.04). – С. 17.

Похиленко Л. Поэзия – ее биография: [75 лет Анне Павловне Светличной] // Популярные ведомости. – 2014. – №16 (16.04). – С. 11.

Вікторова М. Пам’ять про Г.П.Світличну живе у серцях павлоградців...: [Про поетесу до дня ії пам’яти] // Західний Донбас. – 2013. – №46 (13.11). – С. 9.

Пантелеева Г. Коснуться имени // Західний Донбас. – 2010. – 17 берез. – С. 7.

Донцов В. Её не сломала болезнь, её спасла поэзия: [68 лет Анне Павловне Светличной] // Популярные ведомости. – 2007. – 25 апр. – С. 5.

Донцов В. “Незакінчена повість” Анны Светличной: [68 лет Анне Павловне Светличной] // Популярные ведомости. – 2006. – 26 апр. – С. 5.

“Незакінчена повість”: под таким заголовком в Днепропетровске, в издательстве ИМА-пресс, вышла в свет автобиографическая книга Анны Светличной // Західний Донбас. – 2006. – 23 берез. – С. 2.

Калинова Д. ЇЇ терновий світ // Січеславський край. – 2004. – 21 квіт. – С. 3-4.

Юрова С. Павлоградцы помнят выдающуюся поэтессу: [Творческий вечер памяти Анны Павловны Светличной в музее] // Популярные ведомости. – 2001. – 3 мая. – С. 18.

Ющенко О. “Де була щаслива”: [Ірпенський період життя Г. Світличної] // Літературна Україна. – 2001. – 28 черв. – С. 7.

Йовенко С. “Кому залишиться мій жаль?”: [Листи Г. Світличної до друзів] // Вітчизна. – 1999. – № 5-6. – С. 135-145.

Йовенко С. “Я вірю в нашу безконечність...”: [Листи Г. Світличної до друзів] // Вітчизна. – 1999. – № 3-4. – С. 134-143.

Чемерис В. Гірке вино Ганни Світличної // Літературна Україна. – 1996. – 1 лют. – С. 6.

Дацко А. Світло в її вікні // Західний Донбас. – 1996. – 20 квіт. – С. 8.

Вільхова А. Автографи життя: [Спогади про Г.П. Світличну] // Рідний край. – 1996. – 20 квіт. – С. 2.

Светличная Л. Какой я помню Аню // Західний Донбас. – 1996. – 24 трав. – С. 4.

Дацко А. Держава серця // Західний Донбас. – 1995. – 19 квіт. – С. 1.

Дацко А. З нуля. З першого задуму. З початку: [Інтерв’ю з Г.П. Світличною] // Західний Донбас. – 1995. – 7 берез. – С. 2.

Палагіна Т. І я буду щасливою: [До дня народження Г.П. Світличної] // Рідний край. – 1995. – 15 квіт. – С. 2.

Ищенко В. Звезда Светличной // Днепровская панорама. – 1994. – 17 мая. – С. 1.

“Молюсь за тих і за других...”: [Інтерв’ю з Г.П. Світличною] // Західний Донбас. – 1994. – 20 квыт. – С. 1.

Коцюбинський А. Залежить від нас: [Інтерв’ю з Г.П. Світличною] // Рідний край. – 1994. – 22 берез.

Єлисєев А. До нових берегів: [Рецензія на книгу Г.П. Світличної “І буде лет”] // Западный Донбасс. – 1989. – 21 июля.

Сергієнко В. Чистота спраги: [Про книгу Г.П. Світличної “Свято калини”] // Світло жовтня. – 1988. – 10 груд.

Єлисєев А. Парабола мужніння: [Рецензія на книгу Г.П. Світличної “Свято калини”] // Шахтобудівник. – 1988. – 29 лип.

Кирсанов В. Очищение любовью: [Рецензия на книгу А.П. Светличной “Свято калини”] // Западный Донбасс. – 1988. – 8 июля.

Кирсанов В. Про любов і мужність: [Рецензія на книгу Г.П. Світличної “Свято калини”] // Зоря. – 1988. – 27 лип.

Даценко П. Сонцестояння. Штрихи до портрета Ганни Світличної // Вітчизна. – 1987. – № 3. – С. 167-171.

Федорова Л. Гордість нашого міста: [Слово про Г.П. Світличну] / Л. Федорова, Л. Борисова // Світло жовтня. – 1987. – 31 жовт.

Дружба на рокі: Інтерв’ю з Г.П. Світличною // Світло жовтня. – 1986. – 4 трав. – С. 3.

В літературі – чверть століття // Світло жовтня. – 1986. – 29 берез. – С. 3.

Нікітась О. Автографи для Ганни Світличної // Світло жовтня. – 1986. – 1 січ.

Нудьга В. Терновый мир // Днепровская правда. – 1985. – 2 июля.

Нікітась О. Терновий світ: [Про збірку поезії Ганни Світличної “Терновий світ”] // Світло жовтня. – 1985. – 22 черв.

Новикова А. Свет души // Западный Донбасс. – 1984. – 27 сент.

Пелих С. Щастя Ганни Світличної // Дніпровська зоря. – 1984. – 30 серп.

Никонорова О. ...Лиш високим мірять // Укр. мова і літ в шк. – 1984. – №12. – С. 9-17.

Шишов І. Зворушений: [3 листа до Г.П. Світличної] // Літературна Україна. – 1983. – 21 лип. – С. 8.

Таран Л. “І кожен раз писала про Вітчизну...”: [Рецензія на книгу Г.П. Світличної “В сяйві крила”] // Літературна Україна. – 1983. – 17 лют. – С. 6.

Орлюк І. Зустріч з поетесою // Світло жовтня. – 1983. – 12 лют.

Мельник Я. Крила для польоту // Україна. – 1983. – №35. – С. 9.

Салига Т. “Сім вічних струн в душі моїй співає”: Погляд на збірку Ганни Світличної “В сяйві крила” // Вітчизна. – 1983. – № 7. – С. 192-198.

Еремина Р. Встреча с поэтессой // Западный Донбасс. – 1983. – 17 февр.

Пивоваров О. Крила високий розчерк: [Про збірку поезії Ганни Світличної “В сяйві крила”] // Прапор юності. – 1982. – 7 жовт.

Немер В. “Із плоті і сонячної віри”: [Про збірку поезії Ганни Світличної “В сяйві крила”] // Зоря. – 1982. – 17 серп.

Ищенко В. На орбите любви // Днепровская правда. – 1982. – 10 июля.

Белецкий Ф. Поезия мужественная и нежная: [Про збірку поезії Ганни Світличної “Зором серця”] // Днепровская правда. – 1981. – 14 янв.

Коваленко М. Поезія думок і почуттів: [Про збірку поезії Ганни Світличної “Зором серця”] // Вітчизна. – 1981. – № 5. – С. 203-204.

Єлисєев А. Плідний ужинок: [Про збірку поезії Ганни Світличної “Зором серця”] // Світло жовтня. – 1980. – 5 лип.

Панченко В. “Сплетіння сонат і грому” // Дніпро. – 1980. – № 3. – С. 140-145.

Мельник Я. Что ни день, то сраженье: [Рецензия на книгу А.П. Светличной “Летосбор”] // Дружба народов. – 1979. – №9. – С. 263-265.

Вітаємо!: [Ганні Світличній присуджено премію ім. М.Островського] // Прапор юності. – 1978. – 29 черв.

Корж В. У співзвучності з піснею саду // Зоря. – 1978. – 23 черв.

Мельник В. “Моє життя – у віршах”: У лабораторії письменника // Літературна Україна. – 1975. – 18 лип.

Нікітась О. Творчий звіт поетеси // Світло жовтня. – 1974. – 5 лип.

Коваленко М. Поетичний літозбір: [Про збірку поезії Ганни Світличної “Літозбір”] // Вітчизна. – 1974. – № 9. – С. 203-206.

Федоровська Л. П’ята сторона світу // Дніпро. – 1974. – № 6. – С. 153-156.

Левенець С. Час дозрівання // Зоря. – 1970. – 17 лют.

Сергєєв Є. Слово співзвучне нам // Зоря. – 1970. – 9 верес.

Кузьменко П. Поезия мужественного сердца // Днепровская правда. – 1970. – 27 июня.

Коцюбинський А. Дорога до пісні: [Про збірку поезії Ганни Світличної “Кольори”] // Світло жовтня. – 1970. – 10 жовт.

Новак О. В гостях у Ганни Світличної // Світло жовтня. – 1967. – 14 січ.

Ходзинська Л. Збірка творів Ганни Світличної “Золоте перевесло” // Світло жовтня. – 1963. – 24 трав.

Федорова О. Пломінь серця // Павлоградська правда. – 1961. – 12 жовт.

Упорядник В. Аксьоненко